Марія Лашкевич та Олексій Желтоногов – художники дуже різні. Навіть протилежні. І якщо твори Марії живляться враженнями оточуючого світу, який вона сприймає відкрито, безпосередньо і щиро, потім по-своєму трансформуючи на полотні, то Олексій занурений в історію мистецтва, що вражає і захоплює його багатоманіттям та витонченістю образів, стилів, авторських манер, тою самодостатністю і вагомістю художніх змістів, які й примушують і глядачів і художників знову і знову розгадувати їх приховані естетичні послання…
Роботи Марії Лашкевич – натурні краєвиди , написані під час подорожі по Хорватії ( 2008) та на дивовижно красивій місцевості – Сухому лимані на Одещині ( 2012). І хоча в експозиції їх небагато, вони дають уявлення про художницю, її вміння бачити і відчувати природу, прагнення створити свою « формулу пейзажу», де чи не головним є легкість чистого простору, позначена контурами ретельно відібраних деталей та кольорів, емоційна стриманість і та композиційна « відкритість», певна етюдність, що наповнюють роботи живим авторським почуттям.
… Вдивляючись у майстерні пастелі та вишукані малюнки Олексія Желтоногова, що інтерпретують образи світового мистецтва чи не найулюбленішої глядачами доби раннього модернізму – кінця Х1Х-початку ХХ століття, хочеться згадати слова одного з її головних митців Пабло Пікассо: « В сутності, що таке художник? Це колекціонер, який хоче створити собі колекцію і сам робить картини, які йому подобаються у інших. Спочатку це саме так, але потім стає вже чимось іншим». І справді у творах Олексія Желтоногова спливають то прекрасні жінки Ренуара, то внутрішньо драматичні образи символістів, а то й відомі картини самого « раннього Пікассо» … Але тут і з»являється те, що великий художник назвав « чимось іншим» : присутність Автора. Адже вступаючи у діалог з мистецтвом минулого, створюючи свої композиції « за мотивами» відомих картин, Олексій Желтоногов представляє тут свою, власну їхню інтерпретацію, позначену характерною для нього камерністю образів, емоційною стриманістю, ясністю метафор, підкресленою естетичністю художньої мови та формальних прийомів. Невипадково у своїх роботах він малює саме жіночі постаті : саме вони утворюють в історії мистецтва чи не найяскравішу традицію. Однак у Желтоногова вони – скоріше символи, ознаки то м»якості і пластичності, то загадкової таємничості, то гострої непередбаченості. І тут важливе місце належить техніці виконання – пастелі, що надає твору особливої світлоносності, властивої цій техніці оксамитової м»якості фактури. Пастель – техніка дивна. Це і живопис і графіка одночасно. Не дарма один з її найблискучіших майстрів Едгар Дега називав себе « колористом з лінією». У тепло-гарячих пастелях Олексія Желтоногова продовжується досвід мистецтва, а старовинна техніка стає сучасною… На виставці представлені його роботи 1999-2008 років , що разом складають завершений цикл. Деякі з них вже експонувалися, деякі представлені вперше. Разом вони окреслюють творчість художника – щиро закоханого у мистецтва і щедро даруючого цю закоханість глядачеві.
Галина Скляренко, кандидат мистецтвознавства