Марта Базак працює в декоративно-прикладному мистецтві давно, а ще вона пише картини, займається графікою, мабуть ще буде робити скульптури.

Вона галичанка – народилась у Коломиї, навчалась у Львові в училищі імені Івана Труша та в інституті декоративно-прикладного мистецтва. В училищі вивчала дизайн – тоді це називали художнім оформленням, цим поняттям окреслювали проектування товарних знаків і реклами, оздоблення експозицій та інтер’єрів. Крім малюнку та живопису вчилися фото справі, мистецтва шрифту і плаката. Мартиними викладачами були Юрій Кучабський, Тарас Драган та Володимир Риботицький. Їм вдячна повік. Хоче саме для них привезти виставку до Львова, щоби справдити їхні сподівання.

Поступала до інституту на факультет художньої кераміки. Але так склалося, що балів вистачило тільки на текстиль (у ті роки у Львові експериментували на вступних іспитах із загальним конкурсом на усі спеціальності – найвищі бали мали ті факультети, на які подавалося найбільше заяв, хто успішно склав іспити, але не “проходив” на кераміку чи скло, міг “балотуватися” на ткацтво, моделювання одягу чи інтер’єр. Побачивши себе у списках учасників конкурсу на факультет текстилю, жодної хвилини не вагалася – а вирішувалася доля, ткацтво стало справою її життя.

Першу в житті виставку, до речі, міжнародну мала ще студенткою 1976 року – це була виставка проектів гобеленів у польському місті Гданську. Мартин проект називався “Перед пробудженням”.

В інститут малярства її навчали Карло Звіринський, Данило Довбошинський та Юрій Скандаков. Не дивно, що відтоді вона постійно пише картини – часто один сюжет не раз мігрує, розвиваючись, з полотна на мольберті в плетиво ниток на кроснах. Живопис і ткацтво взаємно впливають на стрій образів і взаємозбагачують виражальні засоби одне одного. Недаремно у ткацтві Марту Базак найбільше цікавить старий класичний французький гобелен – шпалера, що має особливий спосіб переплетення ниток і який вирізняється складним живописним рисунком. Саме такого типу гобеленові Марта присвятила багато років, виконуючи його сама на ткацькому верстаті чи рамі-кроснах.

Характерним прикладом є її великий гобелен “Дерево”, тканий з шести поздовжніх полотнищ, об’єднаних одним сюжетом.

З гобеленом, що має такий вертикальний поділ (шпалерний, ширмовий) можна утворити цілий ряд композиційних схем у просторі. Його можна фрагментувати на різних віддалях, змінюючи інтервал щораз інакше, органічніше вводячи в середовище інтер’єру. Такий гобелен – жива рухлива композиційна стіна, що може змінюватися.

Питанням подачі художнього текстилю Марта займається давно. Цікавими і несподіваними свого часу (кінець 80-х) стали гобеленові композиції у великих рамах на кольоровій основі. Такий твір має просторову глибину – перший і другий план, що досягається завдяки непротканим фрагментам основи (пропускам у тканій площині), це збагачує твір додатковими ефектами світлотіні та об’єму. Робота живе в інтер’єрі протягом дня, трансформується залежно від зміни пори, світла, тіні, настрою.

Цікаві роботи художниці у формі ширм – параванів, їх вона виконала вже багато, починаючи з періоду роботи у творчій групі митців “Седнів – 89”. Тут гобелен вже зовсім ожив, “відірвався”, визволився від стіни, став самостійним об’єктом інтер’єру, ба навіть більше – його гостем. Такий текстиль через пропуски у тканні органічно входить в будь-яке оточення. Паравани Марти живуть своїм життям у Канаді, Росії, кілька ще тут удома – в Києві. Це – улюблена тема художниці, хоча й дуже трудомістка.

Останнім часом у творчості Марти переважають малі форми у традиційній гобеленовій техніці.

Живопис Марта не трактує як підготовку до роботи в ткацтві, це окрема тема її творчості. Є теми, до яких вона звертається постійно, малюючи місто, рідне місто – давню Коломию з неповторною атмосферою, з рікою Прут та околицями, квіти у вікні та в інтер’єрах, натюрморти (найчастіше згадується перша уже втрачена майстерня на піддашші старого будинку в Коломиї, де на всю стіну велика рама-кросна).

А ще ангели – і не тільки в живопису, а й ткацтві та офортах, малюнках на склі. Це ангели-пастухи, ангели – зажурені філософи, ангели – пустотливі хлопчики біля води, ангели з тяжкою ношею своїх крил, ангели-провісники, що стрімко летять.

Один з них у Музеї народного декоративного мистецтва на території Лаври. Їх багато. Усі вони наші хоронителі.

Хай і життя наше суєтне, все ж у ньому можна знайти мить спочити, дослухатись до художниці, почути як одній лише їй вдається мовити про своє. Така вона, Марти Базак, що живе в Києві, малює Коломию, дихає чаром едемського саду, за гіллями якого бачимо наших ангелів-хоронителів.

Лілія ЖУРАВЕЛЬ