ГОЛОВНА Про музей Колекція Виставки МУЗЕЙ TV МУЗЕЙ ДІТЯМ Вiдвiдувачам Новини Видання Нашi проекти Контакти


Закарпатська школа живопису. В. Манайло-Приходько


 Закарпаття… Мальовничий край - українська Швейцарія, географічний центр Європи… Гори-полонини-долини, гуцули, бойки, лемки, угорці, словаки, німці, румуни… Розмаїття мов, специфічних культурних  традицій, фольклору, буяння барв різноманітного народного строю – взаємозбагачення культур регіону,  єдність історико-культурного, духовного простору… 

Срібна земля, віками відірвана від матері України-Русі, що зберегла і донесла до нині чисту, «незабруднену» цивілізацією давньослов’янську архаїку, якою просякнутий кожен звиток народного орнаменту, силует дерев’яної церкви, неповторний мелос народної говірки.  Стародавня земля, у лоні якої  язичництво і християнство вибудували струнку гармонійну систему народних вірувань, звичаїв та традицій, а магія та мистецтво породили світоглядну символіку родоплемінної пам’яті. Напрацьована віками неосяжна скарбниця народного мистецтва, віковічна екзистенційна сутність Карпат, їх сакральна велич і краса, стали тією естетичною базою, потенціалом та енергією, яка сприяла народженню самобутнього професійного образотворчого мистецтва Закарпаття. 
Закарпаття кінця ХІХ – поч. ХХ століття подарувало мистецькому світові чимало славетних імен, пов’язаних із краєм творчо, чи генетично: видатного майстра угорського реалістичного живопису Мігая Мункачі, російського живописця Ігора Грабара, митців Імре Ревеса, Гната Рошковича, Шимона Голлоші, Івана Петридеса… Проте, тільки у 20-30-х роках ХХ століття, у період входження краю до складу Чехословацької Республіки, склалися умови, коли місцеві художники отримали можливість зреалізувати себе не покидаючи Батьківщини.
 Навчаючись у європейських мистецьких центрах: Відні, Празі, Будапешті, Мюнхені, Парижі, вихідці  із Закарпаття не тільки здобували традиційну академічну освіту, але й тривалий час перебували у прогресивному мистецькому середовищі, для якого звичайним був плюралізм стилів, свобода творчого вираження, пошук та експеримент. Цей дух творчої свободи ставав невід’ємною складовою їх мистецьких пошуків, приводив до світоглядних зрушень, допомагав вирішити, певною мірою, революційні, навіть історичні задачі розвитку національної художньої культури. Художники, спираючись на досягнення образотворчого мистецтва Європи, зуміли  породити модерне і водночас оригінальне, самобутнє мистецтво Закарпаття. Значну, якщо не вирішальну  роль у цих процесах відіграли яскраві представники покоління початку ХХ століття, генератори нового мислення – А. Ерделі  та Й.Бокшай. 
Адальберт Ерделі (1891-1955) та Йосип Бокшай (1891-1975) обидва випускники Будапештської Академії мистецтв. Після закінчення Академії А.Ерделі кілька років працював у Мюнхені, де мав виставку у знаменитому Гласпалаці,   потім  подорожував по Італії, повертався на деякий час додому, а далі знову  від’їжджав  працювати до Франції. Митець досяг успіху у Європі, але врешті вирішив повернутися на Закарпаття. Шлях Й. Бокшая був іншим. Художник пройшов складні випробування у часи першої світової війни, перебував у російському полоні. Повернувшись додому у 1918 році працював учителем малювання та єпархіальним художни­ком Мукачівської греко-католицької єпархії. Й.Бокшай також здійснював творчі поїздки до музеїв Ватикану, Ри­му, Мюнхену, Далмації, але це були короткочасні подорожі. У 1927 році А.Ерделі та Й.Бокшай для студентів ужгородської вчительській семінарії та гімназії відкрили приватну Публічну школу малювання, вихованцями якої були майбутні корифеї закарпатського живопису: Андрій Коцка, Ернест Контратович, Адальберт Борецький, 3олтан Шолтес, Андрій Добош. 
У 1931 році А. Ерделі та Й. Бокшай згуртували митців у «Товаристві діячів образотворчих мистецтв на Підкарпатській Русі». Незмінним Головою став А.Ерделі. Через рік існування Товариство нараховувало 38 членів: угорців, словаків, русинів-українців, які складали  найактивніше «руське ядро». Художники Товариства творили нове національне мистецтво, користуючись засобами та мовою тогочасних модерних художніх течій. А.Ерделі та Й.Бокшай та їх послідовники заснували традиції професійної пейзажної школи, портрету, натюрморту, жанрового живопису, використовуючи кожен свою образотворчу мову: постімпресіонізму, експресіонізму, чи реалізму. Переважно це був світський, або етнографічний напрямок. Із приєднанням у 1937 році до лав Товариства Федора Манайла (1910-1978), місцева школа живопису отримала поштовх розвитку соціального напрямку і поглибила зміст етнографічного. Ф.Манайло, який здобув академічну освіту у Празькій художньо-промисловій школі, здійснював творчі поїздки до Відню, Мюнхену, Парижу, мав енциклопедичні знання етнографії, фольклору, зумів поєднати виражальні  засоби експресіонізму із принципами творення народного мистецтва, здійснити синтез модерну і архаїки. Із приходом Ф.Манайло закарпатська школа живопису набула більш виразної національної специфіки, колориту, самобутності та оригінальності. Ряд дослідників ставлять Ф.Манайло поряд із А.Ерделі та Й.Бокшаєм, як одного із родоначальників творчих напрямків школи. 
За десятиліття, з кінця 20-х до кінця 30-х років, на Закарпатті сформувався і  діяв потужний творчий колектив, який чітко окреслив обрії своїх завдань:  розвивати національне мистецтво, вивести місцеву школу на високий європейський рівень, самовдосконалюватися та розбудовувати систему художньої підготовки для місцевих талантів. Засновники школи та їх учорашні учні навчали нові мистецькі кадри з «рук у руки», втілюючи досвід художніх шкіл Надьбані, Кечкемету, Тячева, Мюнхену, чи Парижу. Атмосфера довіри, відкритості та висока професійна підготовка були основними складовими педагогічної діяльності закарпатського колективу. На середину  50-х років  закарпатська школа живопису мала вже цілу плеяду яскравих творчих особистостей: А.Ерделі, Й.Бокшая, Ф.Манайла, А.Коцку, Е.Грабовського, Г.Глюка, А.Борецького, Е. Контратовича, 3. Шолтеса, А.Добоша, В.Береца,  Ш.Петкі, В.Свиду, В.Микиту, А.Кашшая, М.Розенберга, Є.Грюнвальда, І.Гарапка, В.Габду, Ю.Герца, Н.Герц, Л.Баллу, П.Баллу, С.Мальчицького, Ю.Сташка, П.Бедзира, Є.Кремницьку, І.Шютєва, Е.Медвецьку… 
Час плине… Епохи змінюють одна одну. Змінюються пріоритети, погляди, смаки, історичні, соціальні та культурні потреби. Мова образотворчого мистецтва чуйно реагує на всі зміни і, навіть, провокує їх. Але незмінними для творців мистецтва Закарпаття залишаються принципи закладені родоначальниками закарпатської школи живопису:  бути правдивими у мистецтві, віддано служити своєму народові та своїй землі, разом з тим бути відкритими для нових ідей, іти в ногу з поступом світового мистецтва, мати своє закономірне достойне місце в українській, а загалом, у європейській образотворчій системі координат.
(Текст підготований за матеріалами: біографічних Альбомів «Адальберт Ерделі», Ужгород, 2007, «Йосип Бокшай», Ужгород, 2008,  «Федір Манайло. Життя та творчість», Ужгород, 2010, монографіями І.Небесника «Адальберт Ерделі», Ужгород, 2007 та «Художня освіта на Закарпатті у ХХ столітті: історико-педагогічний аспект», Ужгород, 2000).
 
Манайло-Приходько Вікторія, 
викладач кафедри образотворчого мистецтва 
коледжу мистецтв ім. А.Ерделі ЗХІ,  аспірант ЛНАМ