ГОЛОВНА Про музей Колекція Виставки МУЗЕЙ TV МУЗЕЙ ДІТЯМ Вiдвiдувачам Новини Видання Нашi проекти Контакти


Закарпатська школа живопису. Т. Лупак.


Образотворче мистецтво Закарпаття має свою цікаву й гідну історію, свої періоди,

точки відліку і дотику. Вона не започаткувала новітніх тенденцій і напрямів,

але досягло найважливішого — сформувало своє неповторне мистецьке обличчя.

Михайло Сирохман


Закарпатська школа живопису з часів свого заснування і до сьогодні демонструє європейськість у своїх манерах, проявах, ідеях і настроях. Вона багата на талановитих авторів, яскраві барви, динамічну ритміку і багатство народної культури. Глибокий потенціал для формування закарпатської школи живопису створився на основі напрацьованого віками історико-культурного багатства народного мистецтва різних проявів. З прадавньої системи вірувань і світосприйняття сформувались принципи буття для жителів цих країв, які передаються з покоління в покоління і до сьогодні – це повага до землі, до предків, сім’ї, оселі. Це сприяло виробленню позитивного ставлення до життя, моральних та естетичних цінностей. Закарпаття це на сам перед край високих художніх традицій. Ще з давніх-давен тут процвітало самобутнє та яскраве народне декоративне мистецтво. Килимарство, ткацтво, мальована кераміка, різьблення й випалювання по дереву, обробка металу та шкіри сформулювали естетичні принципи та самобутню символіку у мистецтві на багато років вперед.

Кожна школа має свою історію, яка складається з часів злетів і напруги. Ці коливання безпосередньо залежать від державної атмосфери та історичних подій. Для усвідомлення повної картини цієї багатогранної школи повернемось до її витоків та передумов виникнення. 

Закарпатський край – єдиний серед областей України розташований фактично у Центральній Європі, всередині Карпатських гір. В історичних джерелах цей регіон фігурував під різними назвами – «Карпатська Русь», «Угорська Русь», «Карпатська Україна», «Закарпатська Україна». З урахуванням особливостей географічного розміщення, Закарпаття традиційно було поліетнічним, мультикультурним та полірелігійним краєм, де представники різних етносів, етнічних груп і конфесій були толерантними і шанобливо ставилися до мови, релігії та звичаїв своїх сусідів. Унікальною є соціокультурна специфіка краю, основу якої творить насамперед синтез української і центральноєвропей¬ських національних культур та світоглядів. 

Особливості закарпатської мистецької школи полягають у пізньому вступі до СРСР та значної віддаленості від столиці з її жорсткими тоталітарними настановами. Подібно до львівської, ця школа розвивалась під егідою «тихого опору» соцреалістичній диктатурі. Прихильність до пейзажного живопису давала змогу для сміливих кольорових експресій, а багатий та своєрідний спадок народної творчості дозволяв збагатити камерні портрети й надати їм сюжетної глибини.

Образотворча культура Закарпаття зароджувалася та розвивалася у тісному зв’язку з розвитком культури усієї Європи, особливо сусідніх культур та держав, до складу яких входив край історично тривалий час. Вона не була поглинута, а знайшла гармонійне існування у контексті культурних проявів специфічного Карпатського регіону. Старовинна дерев’яна архітектура та будівництво, традиційні народні промисли, оригінальні самобутні твори прикладного характеру стали естетичним і енергетичним потенціалом мистецтва Закарпаття.

В кінці ХІХ на початку ХХ ст. у багатьох країнах створювались та зміцнювались національні художні школи, які протиставляли свою творчість офіційному мистецтву. Передумовою створення закарпатської художньої школи була Надьбанська, яка формувалась на основі народних традицій художників реалістів.  Такими ж принципами керувалась мистецька колонія на Закарпатті, яка об’єднувала творчі стосунки А. Ерделі та Й. Бокшая. Згодом до цього гурту увійшли як досвідчені, так і молоді художники: Ф. Манайло,  Е. Контратович, А. Коцка, З. Шолтес, А. Борецький, А. Добош, яких сьогодні називають основоположниками Закарпатської художньої школи. Домінантними принципами цієї школи є максимальне наближення до змісту народного мислення, дослідження побуту, культури, фольклору та народної філософії. Відкритість кольорової мови, просторова передача регіональної особливості ландшафту досягається за допомогою пленерного живопису, яке набуває важливого значення. 

Закономірно, закарпатська територія географічно, економічно, політично зазнавала європейських впливів. Усі процеси, що відбувалися в європейському просторі, зокрема в Угорщині та Чехії віддзеркалилися у творчій атмосфері Закарпаття і тримаються до сьогодні. Освіту майбутніх закарпатських художників формували австрійські, чеські, угорські педагоги на базі горожанських шкіл, гімназій, семінарій, вищих учбових закладів Будапешта, Мюнхена, Праги, Риму. Молоді студенти вивчали історію європейського мистецтва та ознайомлювалися з його новаторськими тенденціями. Навчання вихідців із Закарпаття в європейських художніх центрах на початку ХХ ст. давало їм можливість ознайомитися з культурою інших народів, а також наводило на думку про необхідність організації і утвердження своєї художньої школи. Створення закарпатської школи живопису було першочерговим завданням провідних художників. Йосип Бокшай писав: «Все, що ми бачили довкола себе, все чому навчалися від своїх незабутніх учителів, спонукало нас часто дбати не тільки про особисту творчість та успіх митця, але і про завтрашній день мистецтва, прагнути до організації і утвердження своєї художньої школи. Це могло не тільки зберегти усталені давні традиції, але й було покликане продовжити і розвинути досягнуте в нашому мистецтві» [2, 3]. 

Для закарпатського мистецтва факт неперервності наслідування модерністських традицій був очевидний. Європейська художня академічна освіта для закарпатських митців була нормою, адже такі визначні міста, як: Будапешт, Відень, Прага, Мюнхен були близькими географічно. Випускниками Будапештської Академії мистецтв були у різні роки Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай, Адальберт Апаті – Абкарович, Гнат Рошкович, Омелян Грабовський, Ласло Шарпотокі – Дван, Дюла Іяс, Карой Ізаї, Мюнхенської Академії мистецтв – Дюла Віраг, Єрусалимської – Єне Морваї, Римської Академії святого Луки – Андрій Коцка, Вищої художньо- промислової школи у Празі – Федір Манайло та Іван Гарапко. В Парижі в Академії Жюльєна вчилися Дюла Віраг.

Основоположниками закарпатської школи живопису були А.Ерделі, який почав свій творчий шлях у 1917–1918 роках, та Й.Бокшай, що в 1918 році повернувся з Росії під незабутнім враженням від картин І.Ю.Рєпіна, І.І.Левітана, С.І. Васильківського. Саме Бокшай та Ерделі відкрили в Ужгороді першу на Закарпатті художню школу, в якій згодом отримали основи мистецької освіти відомі нині майстри.

 «Разом з Ерделі та Бокшаєм почали свою діяльність або приєдналися до них портретисти Дьюла Віраг і Шаму Берегі, пейзажист Омелян Грабовський, а також Карой Ізаї, який займався малюванням портретів і жанрових картин. Під впливом Ерделі та Бокшая згодом розвинулася творчість Андрія Коцки, Адальберта Борецького, Ернеста Контратовича, Золтана Шолтеса та інших художників. Наприкінці 30-х років до них приєдналися випускники Вищої художньо-промислової школи в Празі Федір Манайло та Єне Морвай» [8, 6]. 

Значний вплив на закарпатських художників старшого і молодшого поколінь мало постійне творче спілкування з митцями ближніх республік, відвідання та участь у виставках, можливість знайомства з зарубіжними мистецькими виданнями та творчими течіями. Усе це посприяло збагаченню мистецького кругозору та визначення пріоритетних засад для творчого розвитку.

Художній плюралізм стилів та уподобань плекався в «Приватній школі» (заснована 1927 року Й.Бокшаєм та А.Ерделі) на базі опанування системними академічними знаннями рисунка, композиції, перспективи. «Протягом значного проміжку часу твори закарпатців були об’єднані тяжінням до декоративності, принципу реалістичності мистецтва та складною парадигмою стосунків з народним мистецтвом Карпат. Загальному піднесенню художнього процесу на Закарпатті сприяли активні практики пленерів, а також чудова природа Карпат, що надихала художників до творення. Традиції художніх шкіл Надьбані, Кечкемета, Тячева, Мюнхена, Парижа творчо осмислювалися і приймалися до дії. Європейська відкритість, відвертість у стосунках з колегами, щирість і щиросердість були характерними ознаками закарпатської школи образотворення» [1,131].

Після завершення другої світової війни Підкарпатська Русь, змінивши назву на Карпатську Україну, була приєднана до Української Радянської Соціалістичної Республіки в складі Радянського Союзу. З назвою краю змінилося й суспільне життя. Для усвідомлення творчих процесів на Закарпатті у ХХ столітті та їх впливу на формування сучасних реалій необхідне достовірне дослідження мистецьких подій, що стало доступним після здобуття Україною незалежності. Критична оцінка суперечливих умов розвитку та деформацій образотворчого мистецтва за умов тоталітарного режиму, виявлення замовчуваних явищ зумовлюють новий погляд на художні процеси, які відбувались в Закарпатському регіоні. Сьогодні, коли тоталітарної влади на тернах України вже не існує, ми в змозі проаналізувати інтеграційні шляхи закарпатського живопису до радянського образотворчого мистецтва й наслідки такого процесу в сучасному мистецтві закарпатських митців.

Тоталітаризм формував кероване, повністю залежне від партійного замовлення та політики мистецтво. Запровадження соцреалізму, утвердженого І з’їздом радянських письменників у 1934 р. як офіційного творчого методу, блокувало розвиток будь яких інших мистецьких напрямків. У такий спосіб влада відсікала новаторські пошуки пластичної мови, звинувачуючи митців у формалізмі, що позбавляло останніх внутрішнього руху, експерименту. Особливо небажаними в культурному середовищі були прояви національної своєрідності свого мистецтва, що розцінювалися як «український буржуазний націоналізм».

Після приєднання Закарпаття до Радянського союзу мистецтво краю розвивалося під егідою «спільного і єдиного», ідеологічно правильного соціалістичного реалізму, основними вимогами якого було «правдиве, історично-конкретне зображення дійсності у її революційному розвитку» [3, 81]. Згідно з державною ідеологією, як необхідного елементу тоталітаризму, інтереси і свобода особистості змушені були підпорядковуватись інтересам суспільства (а насправді державі), інтегруючи і охоплюючи всі види людської діяльності. «У радянському суспільстві, як і в будь-якій тоталітарній системі, створення близьких до реальності мистецьких форм не було потребою митця, обраним ним творчим шляхом і способом художнього осмислення, а тісно і нерозривно пов’язувалось із загальноприйнятими ідеологемами, з тим, чого нібито бажає народ» [6, 74]. Метод, що характеризувався грубим втручанням в творчість, несприйняттям передових європейських тенденцій надовго запанував в радянському мистецтві. Домінантним стало авторитарне управління, нормативні програми, жорстке дотримання канонів, схематичність зображення. Ці фактори згубно впливали на розвиток мистецтва, спрощували стилістику творів, унеможливлювали творчий пошук та прояви індивідуальності. 

На відміну від київського неофіційного мистецтва, живопис закарпатських митців був позбавлений бунтарства та творчих викликів у сторону влади. Адже привілейованими жанрами живопису цієї мистецької школи були пейзаж та тематична картина з зображенням простих людей, на які не розповсюджувався жорсткий тоталітарний тиск. Національна по духу закарпатська художня школа вирізнялася романтичним символізмом, живописною архітектонікою у трактуванні народного побуту, звичаїв, непересічної природи Карпат, тісними контактами з фольклоризмом та семантикою краю.

Творчість художників цього краю завжди викликала посилений інтерес з боку Москви. Про це свідчать колективні виставки у Москві 1964 року, у яких брали участь митці старшого покоління: А. Ерделі, А. Коцка, Ф. Манайло, виставка 1966 року за участю Й. Бокшая, Г. Глюка, З. Шолтеса та В. Свиди. У 1963 році Йосипу Бокшаю було присвоєно звання Народного художника СРСР.

Починаючи з 1945 року і по сьогоднішній день відбуваються все нові обласні художні виставки, більшість з яких, як правило, свідчать чи то про появу нових талантів, чи взагалі про творче зростання колективу художників. Твори закарпатських художників експонувались на всіх українських та всесоюзних художніх виставках у США, Канаді, Індії, Франції, Бельгії, Італії, Мексиці, Шрі-Ланці, Німеччині, Японії, Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Польщі, зберігаються в Третьяковській Галереї, у художніх музеях Києва, Одеси, Львова, Харкова, Дніпропетровська, Вільнюса та в музеях інших культурних центрів» [4, 446]. 

Високий авторитет Закарпатської художньої школи у 70–80-х роках продовжували підтверджувати художники А.Коцка, Е.Контратович, В.Микита, А.Кашшай, Ю.Герц, В.Габда, З.Шолтес, І.Шутєв, М.Медвецький, Е.Медвецька, А. Шепта та ін. На арену професіоналізму вийшло молоде покоління художників, яке отримало високе визнання: А.Дунчак, В.Приходько, В.Скакандій, Ф.Семан та ін. Впродовж 80-х років друкувалися відгуки про творчість, біографії та спогади художників старшого покоління у вагомих мистецтвознавчих виданнях, журналах Радянського Союзу та України. Звичайно, це все відбувалося під егідою оспівування тоталітарних схем та безхмарного існування у зазначеному режимі. Для проходу через цензуру ключовою темою ставало безпрецедентне слідування соціалістичному реалізму та відтворення на полотнах «щасливого» духу тоталітарного суспільства. Проте з-поміж од правлінню все ж вичитувались цінні новаторські мистецькі паростки творчого доробку митців Закарпатської школи живопису.

Термін «сучасне» закарпатське образотворче мистецтво вживається уже багато десятиліть і є хоч з відставанням в часі, але спів ставне з світовим художнім процесом, означеним рамками ХХ століття. «Співставне за обставинами й устремліннями, що спричинили виникнення оригінального мистецького явища, спів ставне за зусиллями небагатьох осіб, що змінили локальний етнографічно-географічний простір, перетворивши його на частину загальноєвропейського культурного простору й наповнивши змістом сучасності, спів ставне за наслідками художнього вибуху, що породив одухотворене прочитання долі свого народу, його побуту, традицій, і нині продовжує народжувати нові художні змісти» [5, 38]. 

Особливої уваги заслуговує творча праця художників, що активно долучилися до мистецького процесу у 1980-ті роки. В цей період їх наполегливий творчий пошук отримав нові можливості, художнє мовлення набуло свободи і повноти, утворились неповторні стилістичні манери. Саме в ці роки сформувалася творча манера голови обласної спілки художників Бориса Кузьми – «визріла цілісність формального, технологічного, графічного й живописного, окремого й серійного, реалізована в елегантних аркушах і полотнах. Гра Владислава Габди з кольором і фактурами привела до бажаної єдності стабільного й спонтанного, матеріалу і живописної дії, синхронності жесту і знаку, живописні поверхні наповнилися потужною енергією. Ґабріел Булеца змусив по новому звучати колір, знайшовши свою мистецьку правду у високій простоті, майже наївності точно оркестрованих площин, в яких не відчуваються роки роботи й вагань. Тарас Усик утвердився у філігранно аранжованих абстрактних композиціях, Володимир Павлишин переконливо спрямовує рух вільного розкутого мазка, що творить форму і зміст кольорових масивів» [7].

Вишукано та достойно заявила про себе асоціація творчих жінок в колах якої працювали: Л.Корж-Радько, О.Кондратюк, О.Долгош, Н.Сіма, Н.Пономаренко та ін.

У своїх композиціях художники закарпатської мистецької школи прагнули відтворити етнографічну своєрідність краю, у їхніх картинах – замилування колосальним багатством народної творчості. Емоційність та образність забезпечуються за рахунок поєднання багатьох художніх факторів – кольору, світла, пластики й мальовничої фактури. Кадри для ужгородської школи нонконформістів активно постачало Ужгородське художнє училище.

Найбільш розповсюдженим жанром закарпатських митців є пейзаж – різного типу, зокрема спокійні та динамічно-експресивні, ліричні й акцентовані. Улюбленим мотивом місцевих художників є широка панорама гір. Закарпатська школа живопису демонструє особливу ауру європейськості та високого професіоналізму.

«Цей вічний жанр переважає загостреним кольоровідчуттям у творчості Івана Шутєва, Юрія Герца, у досконалих акварелях Василя Скакандія, у тихих медитаціях Василя Сабова. Він доповнюється жанровою складовою у роботах тараса Данилича, декоративними наголосами Івана Дідика, повниться насолодою зображування в інтерпретаціях Василя Свалявчика, в елегійних садах Лесі Приймич, у спокійних «вікнах у природу» Йожефа Рущака, Йосипа Бабинця, Василя Вовчка, Юрія Мошака, Петра Шолтеса та багатьох інших. Антон Ковач — живописець від Бога, його артистична легкість роботи з кольором у краєвидах, міських сценах, портретах творить свій індивідуальний варіант реалістичної манери» [7].

Розглядаючи історію розвитку художньої освіти в Закарпатті впродовж ХХ століття, можна коротко охарактеризувати хронологію і перебіг подій пов’язаних із процесом становлення Закарпатської мистецької школи.

Період становлення національної ідентичності був надзвичайно складним, адже фактично до 1918 року мистецтво і художня освіта Закарпаття перебували в складних умовах обмеження української мови, можливостей здобуття професійної художньої освіти. До 1939 року було здійснено дуже важливий крок впровадження в освітній і творчий процес рідної мови. Як наслідок, у мистецький і художньо-навчальний процеси включилася хоча й не чисельна, але активна і продуктивна група місцевих художників і учителів, які привнесли національний сенс у формування власне Закарпатської мистецької школи.

Друга половина ХХ ст. (фактично аж до 1991 року) характеризується уніфікацією індивідуальних творчих пошуків, боротьбою з формалізмом, стилістичною інверсією методом соцреалізму, штучним проштовхування певних осіб і творів на вищі щаблі мистецької творчості та освіти тощо. Однак, мистецька школа на Закарпаття вижила і в тих умовах. Так, в Ужгороді було засновано державний мистецький навчальний заклад, різні художні школи, образотворчі студії, які почали спільно працювати над вирішенням важливих завдань.

З початком доби незалежності з’явилися перші результати утвердження мистецької школи Закарпаття. Відчутно зміцнився зв’язок між царинами мистецької творчості і мистецької освіти, провідних закарпатських художників було активно запрошено до викладання, в навчальному процесі утверджувався національний дух мистецької школи, який сьогодні чітко ідентифікує випускника закарпатського художнього навчального закладу. Усталився і творчо розвинувся взаємозв’язок закарпатської художньої освіти з провідними мистецькими школами України. Закарпатський художній інститут є одним з провідних членів Комплексу Львівської національної академії мистецтв, творчо розвиваються контакти з академією мистецтв України та Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури, є певні здобутки у співпраці з Харківською академією дизайну та мистецтв.


Література:

1. Біксей Л. Мистецтво Закарпаття ХХ ст. / Л. Біксей // Закарпатський обласний художній музей ім. Й. Бокшая: альб. кер. проекту: О. Шпеник, О. Зайцев; фоторепродукції О. Попова; текст: Л. Біксей, О. Приходько, Г. Рижова. – Ужгород: Шарк, 2004. – С. 129-132. 

2. Бокшай Й. Передмова // Изобразительное искусство Закарпаття. – М.: Сов. художник, 1973. 

3. Борев Ю. Социалестический реализм: взгляд современника и современный взгляд. – М.: АСТ: Олимп, 2008. – 478 с.

4. Нариси історії Закарпаття. Т. 3: (1946-1991) / голов. ред. І. М. Різак [та ін.]; Закарпатська обласна держ. адміністрація. – Ужгород : Госпрозрахунковий РВВ управління у справах преси та інформації, 2003. – 648 с.

5. Небесник І. Розвиток художньої освіти у Зкарпатті у ХХ столітті: Дис… канд.. пед.. наук.: 13.00.01 / Дрогобицький держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка. – Дрогобич, 2000. – 180 арк.

6. Сидоренко В. Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: Розвиток візуального мистецтва України ХХ—ХХІ століть / Ін-т проблем сучасн. мист-ва Акад. мист-в України. — К.: ВХ[студіо], 2008. – 187с.: іл.

7. Сирохман М. 65–річчя Закарпатській організації Національної Спілки художників України / Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая // http://bokshaymuseum.com/uk/events/9/65richchya-zakarpatskiy-organizacii-nacionalnoi-spilki-hudozhnikiv-ukraini.html

8. Художники Закарпаття. / упор. Л. Шандор, К., 1961. – 80 с.


Мистецтвознавець, 

аспірант кафедри культурології 

НПУ ім. М. П. Драгоманова 

Лупак Тетяна