ГОЛОВНА Про музей Колекція Виставки МУЗЕЙ TV МУЗЕЙ ДІТЯМ Вiдвiдувачам Новини Видання Нашi проекти Контакти


«Сільський гламур» — попередник глянцю та серіалів / Стаття Олеся Пупиніна в газеті "День"


 

У Музеї сучасного мистецтва України відкрилася виставка української кустарної картини 1930-х—1960-х років.

 

 

Про особливості експозиції, яку назвали «Сільський гламур», розповів «Дню» автор проекту й власник колекції Антін МУХАРСЬКИЙ:

 

— Перші картини в колекцію я придбав років із двадцять тому. Ідея проекту й термін «сільський гламур» з’явилися на початку 2000-х років. Цим терміном я охарактеризував таке соціально-культурно-економічне явище, як тяжіння нашого народу до підкресленої зовнішньої яскравості, що часто не відповідає статкам. Коли люди з селянським менталітетом приїздили до міста й починали гратися в «гарадскіх»... Зрештою, ці картини є предтечею захоплення українців мексиканськими серіалами та глянцевими журналами.

 

Це фольклор, який я вирішив зібрати й подати не як кітчеву картину, а як український народний поп-арт. Тут є всі складові поп-арту, коли тиражують якийсь архетипічний сюжет, попсова історія, якою пересічний глядач насичує своє дозвілля, свій інтер’єр. У такому контексті їх ще ніхто не представляв. Кустарна картина — це попса 1930-х—1960-х років.

Появу такого мистецтва спричинили тодішні умови життя народу. Найкращих його представників винищили, а інших загнали в «стійло»... Народ марив про красиве яскраве життя, і з’являлися полотна, які вражають буянням барв і народної фантазії. Кустарна картина відрізняється від ремісничої тим, що художник виносив її на базар для продажу. Сюжети, які користувалися найбільшим попитом, домальовували й тиражували. Найстаріші в моїй колекції роботи — 1930-х років. До того на ринках мистецтвом не торгували. Це здебільшого повоєнне явище. Після війни держава дозволила вести індивідуальну трудову діяльність, і створювалися цілі артілі. 1960-х з ними почали боротися, відбирати ліцензії та знищувати це мистецтво.

Серед сюжетів кустарної картини можна виокремити з десяток найпопулярніших — «Три богатирі», «Оленка», «Квіти», «Лебеді» тощо. Найулюбленішою в українському середовищі була «Оленка».

 

Це феномен народної культури. Це портрет замріяної панянки, на яку селянські жінки дивилися й мріяли: «Колись і я буду така красива, із зачіскою, у квіточках». Про походження «Оленки» дослідники й досі сперечаються. Одні кажуть, що це може бути сестриця Альонушка з народної російської казки. Я дотримуюся версії про походження сюжету, навіяного німецькими поштовими листівками. Були популярні баварські поштівки із зображенням дівчинки з оленем на фоні замку, а на наших замку вже нема: олень уквітчаний, у віночку, а дівчина, замість німецького вбрання, зображена в українському костюмі. Солом’яний капелюшок біля її ніг — це символ жіночої розкутості, який походить ще з вікторіанської Англії. Це символ вільнодумства й перші паростки емансипації.

 

Звичайно, у народі не знали, звідки «Оленка» з’явилася і як розвивався сюжет. Людям просто імпонувала харизма дівчини, зображеної на картинах.

А ще дуже популярним був сюжет «Люди йдуть до храму». Його дарували на різні свята — хрещення, вінчання... Кожну картину презентували з певної нагоди. Наприклад, «Квіти» — як поштівки. Були жінки, в яких тих квітів удома було по 10—12 робіт! «Лебедів» підносили щасливим родинам на сімейні свята: весілля, заручини, срібне весілля. Веселий сюжет «Ховайся, Петре з Наталкою, йде мати з качалкою» та «Суперниць» дарували незаміжнім дівчатам, розлученим жінкам і навіть удовам. Це народні варіанти знаменитих картин Миколи Пимоненка.

Жодна з картин не підписана. Насподі деяких зазначено, де й коли їх придбано. Трапляються підшиті зісподу газетами 1950—1960-х. У такому разі саме за числом газети можна з’ясувати час придбання картини. Малювали на цераті й тканині для загортання посилок, яка продавалася на пошті, — бавовна або тоненький ситець, льон. Майстер брав звичайну крейду, змішував із желатином, наносив грунт, а потім по ньому малював олійними фарбами. Використовували також спеціальні кальки. Головна умова класичної кустарної картини — червоний кантик. 1970-ми почалося виродження цього мистецтва. Почали малювати яскравими фарбами — гуашшю й фарбами з наборів для школярів.

 

Я знаю близько тридцяти осередків кустарної картини. Це здебільшого північно-центральна Україна — Сумщина, Чернігівщина, Полтавщина, Київщина, трохи Харківщини. За рік художник створював до ста картин. На кожну роботу йшло близько трьох днів. Була певна корпоративна культура. Художники збиралися й вчилися малювати так, щоб картини були схожими одна на одну, щоб неможливо було проконтролювати, хто скільки намалював.

 

Коли набридало малювати поширені сюжети, художники вигадували власні. Ці роботи відображають те, як сільські художники уявляли собі красиве життя. На них — гори, голуби, русалки, замріяні дівчата, лебеді. На Західній Україні популярною була релігійна тематика. Картина «Дівчина в човні» нагадує стилем роботи Амедео Модільяні — видовжений силует, цікава модерна композиція. На кустарних полотнах часто поєднують українські хати й гірський краєвид, який можна побачити хіба що десь у Таїланді. Іноді художники дозволяли собі навіть ню...

 

Усього в колекції Антіна Мухарського близько тисячі картин. Уперше вони виставлялися три роки тому в Українському домі. Цьогорічна експозиція складається з 80 окремих робіт та суцільного полотна з близько 600 картин гіршої якості.

 

26 серпня відбудеться урочисте відкриття проекту й презентація каталогу «Сільський гламур», а сама виставка триватиме до 4 вересня.


Олесь Пупинін. Літня школа журналістики газети "День", №147-148, 19 серпня 2011 рік