ГОЛОВНА Про музей Колекція Виставки МУЗЕЙ TV МУЗЕЙ ДІТЯМ Вiдвiдувачам Новини Видання Нашi проекти Контакти
«Погляд у часі». Олег Єржиковський
Взгляд во времени.
«Взгляд во времени». Нина Котек
«Погляд у часі». Сергій Єржиковський
Саша Прахова - продолжатель традиций рода, который стал киевской легендой
Саша Прахова: «Femina. Lex fati».
Євген Гончаров, in memoriam
Живописна філософія.
Марта Базак: кросна долі.
Іван Красний
Марина Ольхова
Олександр Ольхов
Живописні верлібри Тетяни Красної.
«Під абажуром»
«Цвіт сакури»
«БІЛИЙ АЛЬБОМ». Скарби колекції з музейної збірки
«ДИНАСТІЯ. 100 РОКІВ У МИСТЕЦТВІ»
«ДИНАСТІЯ. 100 РОКІВ У МИСТЕЦТВІ»
«ДИНАСТІЯ. 100 РОКІВ У МИСТЕЦТВІ»
Історія одного малюнку з колекції Музею. До 75 річниці «Бабиного Яру»
Владимир Канаш. ЭРНЕСТ КОТКОВ, КОТОРЫЙ НЕ ДАЕТ СЕБЕ ЗАСОХНУТЬ
Алла Ревенко. «Мій світ».
Алла Ревенко. В И Т О К И
Галина Скляренко. Мистецький Київ: від «відлиги» до «перебудови»
Галина Скляренко. «Київський живопис» 1960-1980-х: імена та спрямування
Людмила Лисенко .Київська скульптурна школа
Оксана Ламонова. Шляхи української графіки ІІ-ї половини ХХ століття
Олег Сидор-Гібелинда. Fin de siècle: Reloaded
Олег Сидор-Гібелинда. БУРЕЮ: «НОВА ХВИЛЯ»
«Привітання життя» Олени Яблонської
Живопис як драма: творчість Євгена Волобуєва
Смак літа
Оксана Головчук: "Що подарувати Києву? Те, що написане серцем… В Музеї сучасного мистецтва України триває виставка полотен Лариси та Івана Бровді"
Бровді Лариса. ОСЯЙНИЙ СВІТ МИСТКИНІ
Бровді Іван. ЗАКОХАНИЙ В ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО
Петрова Ольга «МАСТЕР В СВОЕМ ДОМЕ»
Петрова Ольга «РЫЦАРЬ ИСКУССТВА»
Закарпатська школа живопису. В. Манайло-Приходько
«Мистецька мапа України - Закарпаття - П’ята зупинка»
Закарпатська школа живопису. Т. Лупак.
АРТ-ВОЯЖ – виставка, що мандрує
Лена Агамян, Люба Рапопорт. Воспоминания
Марія Лашкевич та Олексій Желтоногов
Балованный Шерешевский
Олександр Тетерін: «Деталі»
Поиск новых форм (Арт Проект «FOUR ARTS»)
"ФРАГМЕНТАЦІЯ» Олег Сидор-Гібелинда .
Три статті про мистецтво Харківщини
“Ранок Перемоги”
Карло Звіринський
Львів-АРТекстиль
Новітній арт-текстиль України
ПЕТР ЛЕБЕДИНЕЦ Мастер художественных прозрений и откровений / Зоя Чегусова
Кольорові вальси художниці Христини з Відня / Д. Горбачов
Игра в беседе с Юлией Лазаревской / Статья в газете "День" Татьяны Эльфской
«Сільський гламур» — попередник глянцю та серіалів / Стаття Олеся Пупиніна в газеті "День"
Закодированные смыслы Анджея Руты / Статья Олеся Пупынина в газете "День"
Олег Сидор-Гібелинда. Сашин голос / Cпогади про Сашу Прахову
Прага - Киев, июнь 2011, выставка живописи - Михаил Щиголь / Статья Наталии Клещевниковой
В столице прошел культурный жлобизм / Статья в \"Хороших новостях\" Ирины Пролыгиной
Саша Прахова - последняя из великой династии / Статья Елены Настюк в "Киевском Телеграфе"
Саша Прахова – продовжувачка традицій роду, що став київською легендою / Стаття в журналі Fine Art Зої Чегусової
"АУТ-211" / Стаття в газеті "День" Ганни Слесаревої
До Києва прибув куратор міжнародного арт-проекту \"АУТ: нейрорізноманітність\" Коан Джефф Байза
Рефлексія над реалізмом. Про виставку Ірини Герасимової \"Нереальний реалізм\"/ Статтья в Art Ukraine Ігоря Тищенка
Спокій безмежності і трансценденція відчаю (Щодо виставки картин О. Павлова і В. Мамсикова)/ Art Ukraine - Стаття Олександра Найдена
Истории пьющих вождей / Статья в \"Экономических известиях\" Сергея Минакова
Ода померлим соснам/ Стаття в \"Экономических известиях\". Оксана Гришина
Намалюй радість / Стаття в "Экономических известиях". Оксана Гришина
Малювання заради життя. Ольга Петрів/ 5 канал
В Киеве открылась выставка молодого азербайджанского художника Расима Сейдимова «RasiMIR».
Дневник в картинах. Виктор Рыжих подтвердил европейскость украинского искусства
Музей сучасного образотворчого мистецтва в Києві відзначає п’ятиріччя
Грузинский «ArtVoyage»: украинское искусство на выезде
Украина и Грузия построили мост - художественный
Виробник щастя
Домашнее видео мирового значения
Авангардний американець У Київ завітав один із засновників незалежного американського кіно — Йонас Мекас
Украинское искусство последних пятидесяти лет представили в Грузии
Эдриан Броуди проведет мастер-класс в Музее современного искусства Украины
В Киеве на Подоле открылся Музей современного изобразительного искусства Украины

«Погляд у часі». Сергій Єржиковський


Спогади родини Котек-Єржиковських
Художники – це люди з «особливим складом душі», непересічні особистості, з глибоким світовідчуттям і світосприйняттям. А древні греки називали роботу живописців важким ремеслом, яке, при наявності таланту й натхнення, включало ще й наполегливу щоденну працю. Саме так, окрилені задумом і наснажені втіленням його, день-у-день з олівцем, вугільним грифелем, фарбами і пензлем малюють і пишуть ті, хто залюблений у цю надзвичайну професію. До таких неординарних живописців слід віднести заслуженого художника України Сергія Миколайовича Єржиковського (23.03. 1895, Вільно  –  15.ХІІ 1989), Ніну В’ячеславівну Котẻк (12.VІІ. 1903 –29. VІІІ. 1984, Київ) та їхнього сина – Олега Сергійовича Єржиковського (1939). Йдеться, за словами мистецтвознавця Людмили Міляєвої, «про коло справжніх інтелігентів, високоморальних і високоосвічених людей з дуже і розвинутим художнім смаком, які не вписувалися в минулу систему, хоч і змушені були в ній жити й творити». Бо й справді, родина мала свою власну шкалу цінностей, вимогливість до себе як художників, глибоку переконаність в обраному ними творчому шляху. Звідси така виразність полотен, що викликає трепетне й чутливе ставлення до їх сприйняття.
 Становлення і мистецька зрілість кожного з них пов’язана з родинним оточенням, навчанням у  Київському художньому інституті, викладацьким складом, друзями, колегами і приятелями; з радістю пізнання, з прикрощами тодішнього жорсткого часу. По-перше, треба сказати про  В’ячеслава Йосиповича Котека, сина чеського емігранта, який працював учителем музики в Кам’янець-Подільську. Він по праву може гордитися дітьми. Первісток – Йосип Котек, став видатним скрипалем і композитором (закінчив київську музичну школу та московську консерваторію), був улюбленим учнем і другом П. і. Чайковського; наступний  – правознавець за фахом, мав чин дійсного статського радника, головою з’їзду мирових суддів Мінської губернії. Одружився В’ячеслав Йосипович з донькою царського полковника  Ганною Йосипівною Івановою.  Під час революційного виру їм довелося («був у більшовицьких списках на розстріл») виїхати з трьома дітьми Вадимом, Ніною і Ганною до родичів у Житомир. Колишня гімназистка, Ніна починає серйозно захоплюватися малюванням.
   Сергій Миколайович Єржиковський, син учителя, діставши початкові фахові знання з рисунка, композиції і живопису у Вільнюській живописній школі І. Г. Рибакова, після зустрічі та розмови з Ф. Г. Кричевським вступив до цього вузу восени 1922 року. Щоправда, маючи уже за плечима гіркий досвід першої світової та громадянської воєн, але і за таких умов не розлучався з  книжкою Р. Мутера «Історія живопису в ХІХ ст.».
 
Завдячував у навчанні П. Д. Жалко-Титаренку й творчій праці у майстерні Кричевського, яка переросла в міцну й тримало дружбу зі своїм учителем. Незабаром у стінах аlma materi він зустрів Ніну Котек, студентку живописного факультету.
 У домашньому з архіві зберігається «Виписка про шлюб № 629», датована 11 лютого 1925 року. А також хвилюючі щоденникові записи про їхнє вінчання. Це спогади написані Ніною В’ячеславівною у другій половині 60-х рр. минулого століття: «Маленька, темна церква; наповнена подихами людей з морозу, кіптявою дешевих свічок, важким повітрям. Високий худий старець священик з обличчям аскета протягує руки над нахиленими головами дівчини у синьому скромному шерстяному платті та молодого чоловіка, в потертому чорному костюмі. В обох розгублені обличчя, чоловіки держать вінці над головами. Старець священних молиться – він вірить…».
 
 Нотатки Н. Котек, а також «Мої спогади» (2006) Катерини Кричевської-Росандіч, свідчать про насичене (хоча життя було напівголодним, не вистачало коштів найняти натурників, доводилося позувати один одному тощо) творчою атмосферою інститутські та родинні будні й свята Кричевських і Єржиковських-Котеків, поглинуті мистецькими мріями і уподобаннями. До слова, вчителями молодої художниці стали М. Л. Бойчук (перший рік), В. Г. Кричевський і Ф. Г. Кричевський, В. Н. Пальмов, А. І. Таран. Згодом,  Ніна Котек згадувала інститутські заняття  з фаху,  переповідаючи свої незабутні враження від створеного нею на полотні: “Багато світла, багато розмов, багато запахів фарб, розчинників, лаків. Мольбертами відгородившись закрилася біля вікна і малює, і малює. Зрозуміло і лячно, що ж це вийде, чи знову буде не те в живописній палітрі? Зрозуміла колір, зрозуміла, що одна пляма не існує без іншої, зрозуміла, що брати її треба не від натури, а від свого внутрішнього, і так все ясно стало! Радість пізнання і страх загубити це пізнання, яке прийшло не через почуття, а від прозріння якогось інстинкту.
 
 Малює, малює, малює… І  модель, кравчиня на сірому тлі,  робиться дівчиною в зеленій сукні на рожевому фоні. Товариші підходять і дивуються: якщо б не бачили, не повірили б, що ти намалювала”.
 
    На той період випадають і дискусії, що точилися між прихильниками різних шляхів розвитку мистецтва, перебіг яких талановита жінка сумлінно фіксувала у щоденнику, маючи намір написати правдиву історію розвитку українського образотворчого мистецтва, розповісти про цікавих і обдарованих сучасників – викладачів і студентів, зокрема Г. Пустовійта, Ірину Беклемішеву, В. В. Кричевського, Олену Кричевську, В. Сідляра І. Падалку, Євгенію Львову-Дмитрієву, Олену Ківу, Ольгу Гурьську, Б. Крюкова, С. Шавикіна, Ю. Садиленка, І. Штільмана. Також про дипломну роботу «Дроворуби» (1928), виконану її чоловіком, за яку одержав звання художника і відрядження за кордон, і що завадило туди поїхати. Варто,  принагідно, згадати тут його довоєнні роботи: “Автопортрет” (1929), «Портрет Н. В. Котек» (1934), «Закохані» (1935; третя премія на VІ-й Всеукраїнській худож. виставці), «Юні авіамоделісти» (1937), «Портрет сина» (1939), і два зображення видатного українського співака Михайла Донця. На цьому творчому етапі виокремлюються й такі картини Ніни Котек як “Після демонстрації” (1933; високо оцінену художником А. Петрицьким), “Автопортрет” (1937), “Портрет сестри” (1938).
     Всебічну обдарованість Ніни Котек помітив український письменник Гео Шкурупій, пропонуючи їй всерйоз займатися прозою. Про зацікавленість тогочасним літературним процесом свідчать і згадка (в пізніших щоденникових записах) Віталія Чигирина, автора роману «Квітень», героєм якого є самобутній сільський митець Євтихій Шукайвода. Між іншим,  упом’яну про малюнки С. Єржиковського до дитячих книжок Л. Квітко «Поросята» (1934; пер. з євр. І Кулика),  Марії Пригари «Челюскінці» (1935),
 
    Одразу після закінчення інституту Сергій Миколайович викладає рисунок і живопис у Київській художньо-індустріальній профшколі, Харківському художньому інституті (1933 – 1934), Київському художньому інституті (з 1935 до 1947 – доцент живопису і композиції, з 1947 – професор), пропрацювавши в ньому до 1969 року включно. Педагогічна діяльність тривала кілька десятиліть; виховав свої учнів і послідовників. Водночас не полишав пензля, писав тематичні полотна, портрети, пейзажі,  натюрморти і брав активну участь у виставках.
 
 Шляхетність і віра, відданість рідних і друзів допомагала подружжю витримати і з достоїнством і пройти через випробування багатьох лихоліть: передвоєнні роки, коли Сергія Миколайовича звільнили з роботи і нависла загроза арешту; період Великої Вітчизняної війни, що немилосердно розлучив родину – чоловік з перших днів пішов на фронт, взявши з собою, як талісман на удачу,  дитячу іграшку, а дружина з хворим сином залишилася на окупованій території. Охоплене вогнем місто, чужинці, відступ радянських військ і покинуті самі на себе кияни. З-поміж них Ганна Йосипівна Котек зі своїми заміжніми доньками – Ніною Єржиковською, Ганною Чамата та онуками Олегом і Ніною. Тут же, Марфа Гордей і Франя, дві літні їхні няні ще з дореволюційних часів і художниця Ірина Михайлівна Беклемішева зі своєю мамою. Коли фашисти вигнали населення з Києва, вони перебралися в село Яблунівку, що під Білою Церквою. Доводилося вимнювати живописні роботи на хліб, крупу і молоко, щоб забезпечити велику родину. Ще плели з вовни хустки, шили з мішків спідниці, фарбували і це теж вимінювали на продукти.  Поневіряння, загроза життю (Ніну ледь тричі не розстріляли), страх за старших жінок і дітей… Та нарешті, очікувана перемога, повернення до Києва, зустріч чоловіків з війни, влаштування побуту… І найголовніше – бажання писати, бо «живопис – необхідність, як хліба, як повітря».
  
  Значну художньо-історичну цінність становить, зосібна  серія зарисовок олівцем, зроблена С. Єржиковським у 1941 – 1943 рр. на фронтах. Це переважно портрети, які  зберігають неповторну індивідуальність моделей і водночас мають цілком завершений вигляд. Фронтові роботи художника не раз представлялися на виставках, приміром 1942 р. в м. Бугуруслані, Чкаловської обл. експонувалися малюнки, начерки, зарисовки першого періоду війни (до оборони Сталінграда), воєнна тематика  присутня була й 1945 р. у Відні. А в минулому році експонувалися (на вечорі присвяченому творчості В. Некрасова, автора роману «В окопах Сталінграда»), глядачі мали нагоду познайомитися з низкою картин «Епізоди бойових дій 226 саперної дивізії» (олія, гуаш, акв., кар.). Наявні його роботи  також у вітчизняних художніх музеях. 
 
Сергій Миколайович постійно виїздив у різні куточки України, зі студентами і сам, і разом з Ніною В’ячеславівною й сином, писати етоди, створювати краєвиди рідної природи. Так з’явилися цикли пейзажів Дніпра, поблизу Канева, та пейзажів Карпат, Гурзуфа, Кончі-Заспи, Полтавщини, Вінниччини, Седнева, пейзажі різного настрою: від драматичного (“Розбурхані хмари”), елегійного (“Ранок”, “Потік”, “Осінь”) до радісного мажорного (“Гречка цвіте”, “Село біля лісу”). Олія, темпера, акварель — митець використовував різні техніки для найповнішого вияву образу природи. Його пейзажі надзвичайно витончені, поетичні.
 У післявоєнних портретах С. Єржиковського, за словами мистецтвознавця В. О. Подчєкаєва,  поглиблена психологічна розробка образів зумовить появу таких полотен “Ніночка” (1946), “Гуцул” (1948), “Художниця І. М. Беклемішова” (1957), “Русява дівчина” (1959), “Художник О. О. Шовкуненко” (1970), “Т. Шевченко” (1970).
 
Основними жанрами Ніни Котек у повоєнні роки стали натюрморт і пейзаж. Писала також портрети. З-поміж робіт: «Портрет матері» (1945), “Син в узбецькій тюбетейці”, “Берег Азовського моря”, “Художниця Ірина Беклемішева”, “Захід сонця над морем” (1947), “Героя Радянського Союзу льотчик В. Демидов”, “Карпати біля Вижниці” (1948), “Над Дніпром”, “Раїса Лівицька в гуцульському вбранні” (1949), “Дорога до Непоротово”, “Схил гори. Непоротово”, ”Дністер”, “Хмари над Дністром” (1951), натюрморт “Бузок” (1957), “Портрет сина-студента” (1958), “Літній день” (1965), “Канів. Вечір” (1966), “Півонії” (1969), “Портрет Елли Рудякової” (1969), “Осінній натюрморт”, “Осінь у Седневі” (обидва – 1971), “Над Сновом” (1973) та ін. Останні роки життя, за настановою лікарів із-за хвороби очей, працювала тільки аквареллю. Написала декілька автопортретів, чимало пейзажів і натюрмортів. Роздумуючи про свої мистецькі осягнення Н. Котек на поч. 1965 р. констатує: «…єдине, що залишилося й чого я досягла – зуміла розвинути в собі смак до гарного кольору. Розуміння його, можливо абстрактно, можливо поза формою… Цього я досягла…».
 
   Набутою роками професійною мудрістю батьки ділилися з сином Олегом. «Мистецтво зробило наше життя цікавим і щасливим», – так означувала Ніна Котек  творчий шлях родини, заповідаючи йому бути самим собою, мати свою художню мову і «ніколи не відходити від справжнього мистецтва, нехай воно буде в мозаїці, в фресці, станковому живописі, або в графіці, нікого не слухати і в першу чергу бути художником!» У липні 2010 р. у виставочному залі Національної бібліотеки  України ім. В. І. Вернадського з великим успіхом пройшла виставка живописних робіт талановитої художниці.
 
Син, Олег Сергійович Єржикóвський, народився 26 березня 1939 р. у Києві. Закінчив Київську художню школу (вчителі П. В. Жаров, В. С. Смирнов). «Ми навчалися в одному класі, – розповідала художниця Ірина Вишеславська. – У художній школі збираються дуже талановиті діти, із задатками сильних індивідуальностей. Таким був і наш клас. Олег посідав серед цих малолітніх “зірок” особливу нішу. У молодших класах він був схожий на золотоголового маленького принца, а в старших перетворився на елегантного інтелігентного юнака, делікатного й дотепного. Зростав він в одній із найосвіченіших  мистецьких родин Києва, де зберігалися традиції великої культури». Опісля вступив до  Київського художнього інституту (1958 – 1963; викладачі В. М. Костецький, Г. С. Меліхов, К. Д. Трохименко, І. Н. Штільман).
 
Працював художником-монументалістом у монументально-декоративному секторі Київського зонального НДІ експериментального проектування (1963–1969), у майстерні Київського живописно-скульптурного комбінату (1969 –1991), на студії “Діафільм” Укркінохроніки (1974–1976) та головним художник фірми “Сапфір” (1992 – 1999). Член Національної Спілки художників України (1971). На творчій роботі.
 
Основні галузі – монументальний і станковий живопис. Творчості притаманний пошуковий характер, який виявляється як в традиційній, так і неромантичній манері письма.
 
В інтерв’ю журналу «Кар’єра та успіх» (2006. – № 1– 2) подибуємо розповідь Олега Сергійовича про ранній і зрілий період торування власної творчої  дороги,  свою родину: «У часи, коли я навчався, траплялися досить серйозні конфлікти з адміністрацією. Та і потім безхмарного, безтурботного життя не було. Не можу не згадати роки, коли працював у майстерні монументально-декоративного мистецтва, ЗНДІЕПа, простіше кажучи, Київського науково-дослідного інституту експериментального проектування. Там зустрівся з першими мистецькими складнощами, там же зустрів жінку – Марину Приймак (1940 – 1995), з якою рука об руку прожив 30 років, яка стала матір`ю моєї доньки Насті. Але пензля не полишав». Додам, що Настя Єржиковська та її чоловік В’ячеслав Снісаренко теж закінчили КХІ,  а їхня донечка Поліна – студентка другого курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. М. І. Карпенка-Карого, знімається в кіно, грає на театральній сцені. 
 
Чималий список творів О. Єржиківського вказує на його темперамент, змістове й чуттєво-творче ставлення до обробки сюжету, розуміння формальних законів і вимог малярства і живописної стихії.  З-поміж творів:  “Дві жінки” (1963), “Ракетка” (1964), “Ручний м’яч”, “Ручний м’яч” (обидва – 1967), “Двоє на ескалаторі”, “Зустріч ветеранів: художник С. М. Єржиковський та Герой Радянського Союзу І. П. Зима (1968), “Людина з транзистором” (1969), “Натюрморт із амбарним замком” (1970), “Київське подвір’я”, “Стрибаємо. Настуся” (1971), “До свята”, “Мистецтвознавець Р. Клішарова” (1972), “Автопортрет”, “Мати”, “Дніпро біля Осокорків”, “Міст Патона вранці”, “Натюрморт з сушеною рибою” (всі – 1973), “Портрет доньки”, “Художник І. П. Чамата” (1975; акварелі), “Робітничий патруль” (1978), “Оперний співак і режисер О. О. Колодуб”, “Співак В. С. Нещеретний”, “Співачка і педагог В. М. Гужова”, “Співак І. А. Кученко”, “Співак Є. К. Циньов”, “Дружина” (1981), “Стародавній Київ” (1982), “Квіти з Осокорків” (1982), “Натюрморт з фіалками” (1983), “Ялинка –1985” (1986), “Зелене світло” (1987), “Червоний балкон”, “Портрет доньки у випускній сукні” (обидва – 1988), “Скоро весна” (1996), “Бузок”, “Гладіолуси” (обидва – 1998) “Айстри” (1997), “Півонії” (1999), “Н. Лисенко” (2001),
 
 “Ранок в Карпатах”, “Полудень в Карпатах. Спека”, “Захід сонця в Карпатах” (2002), “Новорічна ялинка”, “Осінь в Поляні”, “Подружжя Лисенків”, (2003), “Осінь в Карпатах”, “Яблука”, “Забутий шлях” (2004), “Півники”, “Віддзеркалення. Новорічна ніч” (обидва – 2005), “Катіни квіти” (2006), “Маша Волощук”, “Авокадо і колеус” (2007), “Поліна Снісаренко” (2008), “Квіти і гори” (2009), «Тюльпани вночі» (2011), «Глиняний песик» (2012)  та ін.
За назвами сюжетних, тематичних, пейзажних і портретних робіт О. Єржиковського, а також картин із зображенням натюрмортів,  проглядається поетичність задуму. Взагалі йому властива тонка проробка деталей, яку він постійно розвиває і поглиблює. Свого часу критики високо оцінили полотна, які «справляли приголомшливе враження» на мистецьку публіку. Йдеться про картини «Ракетка» (1964) і «Київ влітку» (1976), в якій, на думку,  А. Макарова,  «виразно проявися новий принцип зображення міського пейзажу». Оглядаючись в минуле художниця Ірина Вишеславська висловила об’єктивний погляд на ці роботи: «І от на тлі суцільного “соцреалістичного” малярства, де здавалися немислимою свободою боязкі наслідування імпресіоністів, раптом з’являються картини дуже скромні, проте такі, що говорять принципово іншою мовою. Найнезвичніше в них було те, що вони були сповнені справжнього глибокого змісту. Це був живопис-метафора. Закінчена формула думки у зображувальній формі, що взагалі рідкість і в російському, і в українському мистецтві, не кажучи вже про радянське малярство, яке цілковито з’їхало на “передвижницьку” сюжетність».
 
Числяться ще в доробку О. Єржиковського великі (монументальні) і малі (філігранні) роботи. Сюди відносяться такі панно як  “Наука минулого”, “Наука сучасності” (обидва – 1965, експериментальна школа №183, Київ), “Козак Мамай” (1965; автобусна зупинка с. Велика Круча на Київщині); “Мистецтво”, “Варязький гість”, “Коробейник”, “Мандри варягів” (1967, громад.–торгів. центр “Північний” Дарницького р-ну Києва),“Історія повітроплавання” (1970, Будинок культури Київського авіазаводу). А також малюнки до діафільмів за казками німецьких філологів братів Грімм “Хоробрий кравчик” і “Хлопчик мізинчик” (1975). Ще й ювелірні сувеніри ( у співав. з М.Приймак) – “Стародавній Київ” (нефритове яйце), “Паростки надії” (1993), “Каравела Колумба “Санта Марія” (1994), “Портрет Ярослава Мудрого”, “Золоті ворота” (1995) “Портрет Еразма Ротердамського”, “Софія Київська” (1996); ювелірні прикраси – “Народні візерунки” (1992), “Крила кохання” (1993) “Супрематизм” (1994) та ін.
 
Багато робіт майстра, зокрема твори виконані у техніці point stone, знаходяться в колекціях перших осіб Росії, США, Англії, Бельгії, Куби, Узбекистану, зберігаються в музеях України та приватних галереях Польщі, Італії, Франції.
 
Учасник багатьох мистецьких виставок (персональна – у Києві, 2007). Олег Єржиковський, який належить до середньої ланки династії художників Сергія Єржиковського і Ніни Котек, нині  працює в майстерні на Хрещатику, що була колись місцем творчих пошуків і звершень його батьків. Сімейну традицію продовжують “діти”– родина Снісаренків – донька Настя, зять В’ячеслав і онука Поліна. До речі, однодумцями і друзями завжди  були і є двоюрідний брат і сестра Ігор і Ніна Чамати, діти Ганни В’ячеславівни і відомого психолога Павла Романовича.  Ігор Павлович – знаний сучасний  художник, а Ніна Павлівна – кандидат філологічних наук, шанований шевченкознавець.  Її чоловік – Бородін Василь Степанович удостоєний Шевченківської премії, за шевченкознавчі праці.  Гордістю цих родин є книжка Вадима В’ячеславовича Котика «Леонард Ейлер» (1957), який був доцентом  Сільськогосподарської академії.
 
 Наталія Єржиковська,
канд. філол. наук, співроб.
Інституту літератури
ім. Т. Г. Шевченка НАН У.


Ержиковский Сергей Николаевич родился 23 марта 1895 года в Вильно (сейчас Вильнюс) в семье священника православного Карачевского прихода Николая Иероновича и его жены Марьи.
 В определенное время его отправили в Виленскую православную семинарию, где он постигал глубины богословия несколько лет. Одновременно он посещал "Рисовальные курсы", созданные Иваном Рыбаковым, который в начале ХХ ст. оказал значительное влияние на культурную ситуацию в г. Вильно.В начале I мировой войны молодой семинарист принял решение встать на защиту Отечества. Он закончил школу прапорщиков. К окончанию войны он командовал двумя батальонами солдат, которых ему удалось вывести из очень сложных и опасных ситуаций окончания I мировой войны и наступлению Гражданской войны. Он был представлен к Золотому Оружию за взятие огневой точки противника. Этот эпизод его мучил очень долго, так как немец оказался прикованным к пулемету.
После завершения I мировой войны, Великой революции 1917 г., Гражданской войны, С. Н. Ержиковский как представитель органов гражданской обороны был направлен в командировку в Киев. В 1922 г. там происходит набор в Художественную Академию, куда он поступил. Значительное влияние на его рвботы как живописца оказал известный художник Федор Григорьевич Кричевский, своим творчеством утверждавший реалистическое направление в искусстве. На популярных в то время диспутах ему пришлось отстаивать вместе со своими товарищами это направление от агрессивных нападок представителей иных взглядов на развитие культуры. В 1928 г. завершил учебу в Художественной Академии дипломной работой "Дроворубы". В 1928 г. Сергей Николаевич и Нина Вячеславовна Котек поженились. Их работы представлены на выставке "Взгляд во время".
Период до начала Великой Отечественной войны имеет большое значение в творчестве С. Н. Ержиковского, несмотря на усиливающиеся угрозы сталинской диктатуры. "Любовь", картина одна из первых, написанная на эту тему в советском искусстве (получила премию на Всесоюзной выставке в Киеве). "Окопная правда" стала началом художественного осмысления восприятия развала Российской империи, "Авиамоделисты", "Шахтерская смена", "Строители", "Встреча Т. Шевченко с Щепкиным и другие. Многие из этих картин пропали во время войны. Среди работ того времени следует отметить серию небольших лирических работ, иллюстрации к нескольким книжкам, в том числе детским.
Не смотря на ужесточение режима, было сделано несколько живописных работ, пейзажей и портретов, в том числе 2 портрета известного украинского певца Михаила Ивановича Донца (1883-1940), который погиб по ложному доносу. Один из этих портретов сохранился.
 С. Н. Ержиковский по распространенному в то время способу коммуникации "доносу" был отстранен от работы в Художественном институте и ожидал ареста. Но благодаря полному отсутствию доказательств виновности, был восстановлен в своей должности.
 В 1939 г. у Н. В. Котек и С. Н. Ержиковского родился сын О. С. Ержиковский. Его работы так же учавствуют в экспозиции выставки, о которой идет речь в этом тексте.
 С началом Великой Отечественной войны С. Н. Ержиковский был призван в ряды Красной Армии. Военные дороги привели его к знакомству со многими незаурядными людьми. Но две встречи оказали заметное влияние на его судьбу. Случай свел Сергея Николаевича с Иваном Павловичем Зима. Их военная дружба переросла в дружбу на всю жизнь. И. П. Зима легендарный разведчик, Герой Советского Союза, участник Парада Победы.
 Другая значительная встреча состоялась с Александром Васильевичем Горбатовым, назначенным командиром их дивизии, выпущенным из Дальвосток ГУЛАГа. Увидев рисующего лейтенанта, он сказал сакраментальную фразу: "Даже во время войны человек должен заниматься своим делом". С. Н. Ержиковский был переведен в дивизионную газету, где рисовал портреты отличившихся военнослужащих, резал перочинным ножом по паркетному линолеуму портреты генералов, вождей и т. д., делал много зарисовок непосредственно в боевых условиях. Главным результатом его работы в газете стала выставка в Богуруслане, организованная в честь Победы в Сталинградской битве. Многие небольшие работы точно иллюстрируют роман Виктора Некрасова "Сталинградская битва". Это была единственная персональная выставка в его жизни. Отношения с выдающимся военноначальником , Генералом Армии А. В. Горбатовым, написавшим известную книгу воспоминаний, продолжилась всю жизнь.
 По окончании войны, возвратившись в Киев, буквально не снимая гимнастерки, написал несколько картин, посвященных войне, в основном Сталинградской битве: "Артилеристы", "Пленные немцы", так же "Форсирование Днестра". Военная тематика продолжала волновать его и в последующие годы.
 Он занимался преподавательской деятельностью, стал профессором Киевского Художественного института. 6 раз избирался депутатом Киевского Горсовета. Занимался общественной деятельностью, стараясь помочь ветеранам ВОв и их семьям, а так же другим обездоленным людям. Написал ряд портретов близких людей и серию пейзажей Канева, центральной Украины, Крыма и Кавказа.
 Картина "17 год", продолжение довоенной темы, не нашла понимания среди официальных кругов и таким образом была отрезана от зрителей.
 Его неоусещствленной мечтой стала картина "Клятва", посвященная эпизоду Сталинградской битвы. Но остался небольшой замечательный картон военных лет.
 До последней возможности он писал, участвовал в выставках. Не стало Сергея Николаевича Ержиковского 17 декабря 1989 года.
Олег Ержиковский