ГОЛОВНА Про музей Колекція Виставки МУЗЕЙ TV МУЗЕЙ ДІТЯМ Вiдвiдувачам Новини Видання Нашi проекти Контакти
«Цвіт сакури»
«БІЛИЙ АЛЬБОМ». Скарби колекції з музейної збірки
«ДИНАСТІЯ. 100 РОКІВ У МИСТЕЦТВІ»
«ДИНАСТІЯ. 100 РОКІВ У МИСТЕЦТВІ»
«ДИНАСТІЯ. 100 РОКІВ У МИСТЕЦТВІ»
Історія одного малюнку з колекції Музею. До 75 річниці «Бабиного Яру»
Владимир Канаш. ЭРНЕСТ КОТКОВ, КОТОРЫЙ НЕ ДАЕТ СЕБЕ ЗАСОХНУТЬ
Алла Ревенко. «Мій світ».
Алла Ревенко. В И Т О К И
Галина Скляренко. Мистецький Київ: від «відлиги» до «перебудови»
Галина Скляренко. «Київський живопис» 1960-1980-х: імена та спрямування
Людмила Лисенко .Київська скульптурна школа
Оксана Ламонова. Шляхи української графіки ІІ-ї половини ХХ століття
Олег Сидор-Гібелинда. Fin de siècle: Reloaded
Олег Сидор-Гібелинда. БУРЕЮ: «НОВА ХВИЛЯ»
«Привітання життя» Олени Яблонської
Живопис як драма: творчість Євгена Волобуєва
Смак літа
Оксана Головчук: "Що подарувати Києву? Те, що написане серцем… В Музеї сучасного мистецтва України триває виставка полотен Лариси та Івана Бровді"
Бровді Лариса. ОСЯЙНИЙ СВІТ МИСТКИНІ
Бровді Іван. ЗАКОХАНИЙ В ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО
Петрова Ольга «МАСТЕР В СВОЕМ ДОМЕ»
Петрова Ольга «РЫЦАРЬ ИСКУССТВА»
Закарпатська школа живопису. В. Манайло-Приходько
«Мистецька мапа України - Закарпаття - П’ята зупинка»
Закарпатська школа живопису. Т. Лупак.
АРТ-ВОЯЖ – виставка, що мандрує
Лена Агамян, Люба Рапопорт. Воспоминания
Марія Лашкевич та Олексій Желтоногов
Балованный Шерешевский
Олександр Тетерін: «Деталі»
Поиск новых форм (Арт Проект «FOUR ARTS»)
"ФРАГМЕНТАЦІЯ» Олег Сидор-Гібелинда .
Три статті про мистецтво Харківщини
“Ранок Перемоги”
Карло Звіринський
Львів-АРТекстиль
Новітній арт-текстиль України
ПЕТР ЛЕБЕДИНЕЦ Мастер художественных прозрений и откровений / Зоя Чегусова
Кольорові вальси художниці Христини з Відня / Д. Горбачов
Игра в беседе с Юлией Лазаревской / Статья в газете "День" Татьяны Эльфской
«Сільський гламур» — попередник глянцю та серіалів / Стаття Олеся Пупиніна в газеті "День"
Закодированные смыслы Анджея Руты / Статья Олеся Пупынина в газете "День"
Олег Сидор-Гібелинда. Сашин голос / Cпогади про Сашу Прахову
Прага - Киев, июнь 2011, выставка живописи - Михаил Щиголь / Статья Наталии Клещевниковой
В столице прошел культурный жлобизм / Статья в \"Хороших новостях\" Ирины Пролыгиной
Саша Прахова - последняя из великой династии / Статья Елены Настюк в "Киевском Телеграфе"
Саша Прахова – продовжувачка традицій роду, що став київською легендою / Стаття в журналі Fine Art Зої Чегусової
"АУТ-211" / Стаття в газеті "День" Ганни Слесаревої
До Києва прибув куратор міжнародного арт-проекту \"АУТ: нейрорізноманітність\" Коан Джефф Байза
Рефлексія над реалізмом. Про виставку Ірини Герасимової \"Нереальний реалізм\"/ Статтья в Art Ukraine Ігоря Тищенка
Спокій безмежності і трансценденція відчаю (Щодо виставки картин О. Павлова і В. Мамсикова)/ Art Ukraine - Стаття Олександра Найдена
Истории пьющих вождей / Статья в \"Экономических известиях\" Сергея Минакова
Ода померлим соснам/ Стаття в \"Экономических известиях\". Оксана Гришина
Намалюй радість / Стаття в "Экономических известиях". Оксана Гришина
Малювання заради життя. Ольга Петрів/ 5 канал
В Киеве открылась выставка молодого азербайджанского художника Расима Сейдимова «RasiMIR».
Дневник в картинах. Виктор Рыжих подтвердил европейскость украинского искусства
Музей сучасного образотворчого мистецтва в Києві відзначає п’ятиріччя
Грузинский «ArtVoyage»: украинское искусство на выезде
Украина и Грузия построили мост - художественный
Виробник щастя
Домашнее видео мирового значения
Авангардний американець У Київ завітав один із засновників незалежного американського кіно — Йонас Мекас
Украинское искусство последних пятидесяти лет представили в Грузии
Эдриан Броуди проведет мастер-класс в Музее современного искусства Украины
В Киеве на Подоле открылся Музей современного изобразительного искусства Украины

«БІЛИЙ АЛЬБОМ». Скарби колекції з музейної збірки


Галина Скляренко, кандидат мистецтвознавства

 

Колекція Музею сучасного мистецтва України в Києві – явище показове і унікальне.  Розпочата з приватної збірки, вона поступово, протягом років крок за кроком розширювала своє змістове коло та перетворилася на потужне  зібрання, яке нині багатобічно репрезентує не лише українське мистецтво середини ХХ – початку ХХІ століття, а й твори попередніх епох – рідкісні ікони  ХVІІ – ХVІІІ  століть, живопис, графіку, скульптуру ХІХ – початку та першої половини ХХ століть. 

 

Подібний широкий діапазон історичних зацікавлень – симптоматичний. Адже, як відомо, за роки радянської влади поповнення колекцій державних українських музеїв здійснювалося на основі жорсткої ідеологічної селекції,  залишаючи поза музейним простором, а таким чином наче і «поза історією»,  твори, що за тими чи іншими образно-художніми ознаками  не відповідали ідейним та естетичним вимогам соціалістичного реалізму – єдиної  доктрини радянського мистецтва, а разом з ними і такі, що вважалися  «неголовними»  для мистецтва та творчості відомих художників. І хоча з часів перебудови середини 1980-х та утвердження української державної Незалежності в 1991-му  році ситуація в культурі кардинально змінилася – зникла ідеологічна регламентація, через виставки та публікації до глядачів стали повертатися до того «заборонені» чи просто невідомі  роботи українських митців, вийшли на художню сцену нові покоління талановитих художників, – поповнення державних музейних колекцій відбувалося надзвичайно складно та не чисельно, спричинене тепер економічними та політичними кризами, які переживала Україна. У цій ситуації  приватні художні збірки, а особливо – приватні художні музеї взяли на себе велику відповідальну місію збереження того величезного мистецького доробку, який міг розчинитися в часі, залишитися приреченим на забуття.

 

Зібрання  Музею сучасного мистецтва України в Києві в цьому плані має свою особливу цінність та своєрідність. У ньому представлені твори дуже широкого кола художників із різних міст і регіонів України – Києва, Одеси, Харкова, Львова, Ужгорода, Полтави, та ін., різних спрямувань та ідейних позицій, імена, що вже увійшли у вітчизняну історію мистецтва, добре відомі глядачам і такі, котрі ще потрібно відкрити; твори провідних українських майстрів доповнюються роботами більш скромних авторів, без яких, однак  неможливо уявити загальний поступ мистецтва, відтворити непрості шляхи його розвитку. За кожним з них – культурний, історичний, особистий досвід митця, образи, які так чи інакше розповідають про свій час.

 

У колекції Музею – картини І. Айвазовського, А. Ерделі, М. Дерегуса, Г. Світлицького, М. Івасюка, графіка В. Заузе, О. Кульчицької, Л. Левицького, акварелі М. Волошина, твори  Ф. Кричевського, К. Єлеви, О. Новаківського, В. Хмелюка, А. Маневича, І. Труша, І. Їжакевича, що не тільки пунктирно прокреслюють поступ вітчизняного мистецтва з ХІХ до першої половини ХХ століття, а й часто відкривають інші, маловідомі сторінки у творчості цих митців.

 

Однак головна увага в Музеї зосереджена на колекції українського мистецтва від середини ХХ століття до сучасності. Саме тоді, в роки легендарної «відлиги» середини 1950-х – початку 1960-х років у радянській образотворчості в цілому та в українській зокрема розпочалися важливі та складні процеси розширення художнього творчого простору, поступового руйнування монолітності офіційної ідеологічної доктрини, увага до національних традицій та західного мистецтва, що були перед тим  десятиліттями «закритими» для суспільства. З 1960-х років в українському мистецтві відбувається складне розшарування творчих сил, де частина художників продовжують дотримуватися офіційних вимог соцреалістичного методу, інші звертаються до традицій вітчизняного реалізму ХІХ – початку ХХ  століть, треті намагаються  приєднатися до досвіду західного модернізму, четверті шукають свою особисту художню мову, що наповнювала авторською суб’єктивністю «нові» та «старі» теми та форми, відкриваючи в них інші змісти… І хоча більшість сподівань на лібералізацію радянської культури не справдилася, ідеологічні кампанії з «боротьби з абстракціонізмом», «впливами Заходу», «українським буржуазним націоналізмом»  суттєво обмежували художнє життя, зупинити процеси оновлення було вже неможливо. З 1960-х років складається широкий шар «поза соцреалістичного мистецтва», у просторі  якого, майже паралельно офіційному, часто не представлене у тодішніх засобах інформації, йшло своє внутрішнє творче життя, з’являлися митці та твори, що  несли у собі живі струмені, правдиве бачення, індивідуальне сприйняття…  Нових обширів набував художній поступ і у так звану «епоху застою» 1970-х – середини 1980-х років, що висунула нові покоління художників і нові мистецькі явища. Особливим, надзвичайно яскравим періодом в українському мистецтві стали роки перебудови, що позначилися суспільно-культурним піднесенням, виходом на українську мистецьку сцену нових поколінь  художників, появою нових для України видів, форм та мов творчості, що все більше залучали її до загально мистецьких процесів у світі. Все більш різноманітним стає українське мистецтво з початком Незалежності, тих  насичених політично-суспільною напругою 1990-х – 2010-х років, що знову і знову привертають увагу до України, на теренах якої  перетинаються між собою різні геополітичні потоки та культурно-суспільні спрямування. Мистецтво України усвідомлюється сьогодні не тільки як самоцінне художнє  явище, а і як царина унікального національного досвіду, сповненого протиріч, духовних шукань, естетичних переоцінок.

 

І тут варто підкреслити, що представлені у Музеї твори українського мистецтва несуть у собі своєрідні, часто дуже відмінні від західних, «виміри сучасності». Довге існування «поза контекстом», тобто поза тою загальнокультурною, художньо-естетичною проблематикою, яку протягом ХХ століття переживав світ, через  особливості функціонування мистецтва в Україні  – без музеїв західного мистецтва, без необхідної для повноцінного художнього процесу інфраструктури: галерей, фондів, художніх видань, критики та ін., з дуже обмеженою інформацією про те, що відбувалося поза Україною, а часто навіть і поза Києвом, – тут склалися свої, особливі мистецькі спрямування, що впливали на творчу свідомість художників і на естетичні стереотипи глядачів. Не випадково і досі поняття «сучасності» залишається  тут одним з найдискусійніших. Адже через  довготривалу ідеологічну селекцію, що на тому чи іншому етапі історичного розвитку «викреслювала» з культурного простору певні традиції, імена, явища, твори, залишаючи численні «білі плями» в історії мистецтва, всупереч владі саме національна історія постійно привертала увагу мислячих художників, що відкривали в ній важливі для себе змісти. Таким же «міфологічним» довгі роки залишалося для українських художників і західне мистецтво, яке в більшості вони сприймали за окремими репродукціями у нечисленних виданнях, по-своєму домислюючи та у свій власний спосіб інтерпретуючи його мови, концепції, змісти. Невипадково свою актуальність в українському мистецтві, підтримані увагою глядачів, зберігають  і сьогодні різноманітні історичні стилізації, авторські інтерпретації модерністських напрямків, фольклорних образів. Мистецтво України важко вкладається в усталені напрямки та тенденції, воно несе у собі ту «живу еклектику», той  особистісний «полістилізм», який дозволяє вільно поєднувати у творчості художника різноманітні епохи, мови, спрямування, що і надає йому своєрідності та неповторності. 

 

Особливістю мистецького поступу в Україні, що має свої глибокі традиції і напрями та випливає із самої історії формування держави, є виразна наявність у ній окремих культурно-художніх центрів – Київ, Львів, Харків, Одеса, Ужгород, Чернівці, Полтава, Дніпро, Луцьк та ін., де одні протягом століть були найтісніше пов’язані з російським мистецтвом, інші так чи інакше спиралися на «пам’ять про європейський (а точніше – східно-європейський) досвід» , що перервався для них із початком Другої світової війни. Адже об’єднання українських земель, що зараз окреслюють її територіальні обшири, відбулося саме в середині XX століття – у 1939-му до України були приєднані Західні області, у 1944-му – Буковина, у 1954-му – Крим…  Показово, що з часом ці відмінності не зникали, зовні «притишені» в радянські роки, вони збереглися у творчості художників, надаючи особливого колориту кожному з осередків. Так, попри різноманіття авторських спрямувань, в Україні  виокремлюється «київська живописність», «львівська графіка», «неофіційне мистецтво Одеси» та ін. З часом ці відмінності набували нових вимірів, однак і сьогодні ця «мозаїчність» залишається однією з ознак мистецтва та художнього життя. У Музеї мистецтво кожного з художніх центрів України представлене досить широко та різнобічно, даючи можливість глядачеві познайомитися з його майстрами. 

 

Так, серед творів митців Києва у колекції Музею – роботи С. Григор’єва, Т. Голембієвської, С. Шишка, А. Горської, В. Зарецького, Г. Гавриленка, О. Дубовика, Я. Левича, І. Марчука, В. Буднікова, М. Вайнштейна, Ю. Луцкевича, А. Лимарєва, З. Лерман, В. Реунова, М. Гейка, С. Базілєва, В. Баклицького, Т. і О. Яблонських та ін., харківських художників – В. Кулікова, В. Гонтарова, О. Жолудя, В. Петрова, О. Хмельницького та ін., митців Львова – Р. і М. Сельських, К. Звіринського, М. Андрущенка, В. Патика, О. Мінька, В. Бажая, М. Демцю, Б. Сороки, О. Кравченка, Г. Жигульської та ін., художників Одеси – А. Гавдзинського, В. Власова, Л. Дульфана, Ю. Єгорова, О. Волошинова, В. Хруща, Л. Ястреб, В. Басанця, А. Ацманчука, М. Божия, В. Кабаченка та ін., митців Ужгорода – Й. Бокшая, А. Борецького, Ф. Манайла, Є. Кремницької, З. Шолтеса, А. Коцки, А. Кашшая та ін., кримських живописців – В. Бернадського, Ф. Захарова, П. Столяренка, В. Цвєткової та ін… Особливістю колекції є надзвичайно широкий підхід до охоплення та репрезентації художнього процесу, а тому в ній представлені твори митців різних поколінь, різних творчих спрямувань, різних ідейно-мистецьких позицій.

 

…Чи не найбільшу частину зібрання Музею сучасного мистецтва  представляють твори українського живопису. І це не випадково. Саме цей вид мистецтва протягом історії залишався в Україні найголовнішим, певною мірою уособлюючи уявлення про мистецтво в цілому. Представлений в Музеї діапазон українського живопису досить широкий. Він окреслюється чи не найпоширенішими в Україні реалістично-натурними візіями у живописі  Т. Яблонської, Є. Волобуєва, В. Бабенцова, постфовізмом М. Глущенка, метафоричними полотнами Л. Медвідя, Г. Неледви, неопримітивізмом Л. Рапопорт, О. Ройтбурда, абстрактними творами Т. Сільваші, О. Животкова, П. Лебединця та ін. Поряд з витонченим тональним живописом тут існують і фантастичні візії Ф. Тетянича на тему української історії, тонкі пейзажі Г. Григор’євої, твори сучасних художників – О. Тістола, В. Рябченка, В. Трубіної,  В. Ралко та ін., картини яких позначені складними вимірами  сюжетно-пластичного змісту…

 

 Окраса Музею – колекція  української скульптури ХХ – початку ХХI століть. Як відомо, в радянській системі скульптура підлягала чи не найжорсткішій цензурі, постійно обмежуючи художників рамками неокласицистичних традицій. Однак  саме з середини ХХ століття у її царині все активніше виявляються «авторські голоси», що пропонують своє бачення,  своє коло образів, розуміння художніх можливостей пластики та естетики матеріала. Серед них – роботи одного з найвидатніших митців України ХХ століття І. Кавалерідзе, скульптури  авторів старшого покоління М. Лисенка, Б. Довганя, поряд з ними – Е. Миська, Р. Петрука, М. Дзиндри, О. Рапай-Маркиш, Г. Хусіда, М. Білика, М. Малишка, Є. Прокопова, В. Шишова, О. Сухоліта, що пунктирно окреслюють обшири української скульптури пізньорадянських десятиліть та перебудови.

 

   Велике місце у колекції належить  українській графіці. Різноманітна за техніками виконання, стилістикою, способами художнього бачення та  творчими концепціями, вона представлена творами видатних  українських митців різних поколінь – від І. Плещинського, В. Касіяна до Г. Якутовича, Ю. Шейніса, О. Аксініна, П. Макова та ін., творчість яких позначена високим рівнем технічної майстерності, яскравим особистим баченням світу…

 

  Музей  сучасного мистецтва в Києві – інституція, що постійно розвивається. Поповнюється його колекція, у його залах проходять  численні виставки та  мистецькі дискусії, що привертають широку увагу глядачів та критики. Музей провадить широку видавничу діяльність, друкуючи каталоги виставок і альбоми з творами окремих художників. Його збірка відкрита для дослідників і надає матеріал для ґрунтовного та багатобічного вивчення українського мистецтва у розмаїтті його майстрів, творів, напрямків і спрямувань.