Живописна філософія.


 Чи ви можете уявити собі Тараса Шевченка з волинкою та у кілті? Чи Ганді з автоматом у руках? Ці та інші постаті, які, зазвичай, закуті у ланцюги численних стереотипів і вкриті товстим «бронзовим» шаром однозначного сприйняття, постають перед глядачами на картинах художника і громадського діяча Миколи Яковини у зовсім новому вимірі. І мета тут – вочевидь не провокація або епатаж, як може здатися після багатьох сучасних мистецьких проектів, де досить часто, замість нового погляду на тему або образ, відбувається їхнє руйнування. Натомість, у цих творах відчутне прагнення митця відшукати приховані грані у визначних історичних постатях, побачити їх по новому та запросити глядача до роздумів і розгляду своїх власних асоціацій.


Водночас і сам художник Микола Яковина своєю діяльністю і творчістю ламає всі стереотипи щодо уявлень про звичного митця, і багато в чому близький до особистості ренесансного типу. Тривалий період часу він поєднує мистецтво та громадську працю на ниві культури та просвітництва. Із середини 80-х пан Микола бере активну участь у політичному і супільному житті – бо не міг стояти осторонь можливості відродити Українську державу, її мову та культуру. Зокрема, у 1990-х рр був головою обласної ради Івано-Франківської області, виконувачем обов’язків Міністра культури. У 2000-х обирався народним депутатом України, працював заступником голови комітету Верховної ради України у закордонних справах, заступником Міністра культури і туризму України. Пан Микола переймається збереженням історичної та культурної спадщини України, проблемами охорони пам’яток, тож значна частина його і колишньої, і нинішної громадської діяльності присвячена саме цьому – він був президентом Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (ICOMOS), є головою Українського національного комітету Міжнародного Блакитного Щита (ICBS).


Крім того, Микола Яковина проявив себе як публіцист і перекладач, зокрема випускав самвидавну газету «Галичина», мав низку публікацій у різних друкованих виданнях, перекладав з польської мови твори Бруно Шульца та Вітольда Гомбровича. Здавалося б, у такій різноплановій діяльності важко приділити час мистецтву, але художник знаходить натхнення та сили і для творчості. Пан Микола – митець широкого профілю: крім живопису він займається графікою, розвиває власні авторські техніки, а також працює над вітражами. Його вітражі можна побачити у Івано-Франківській обласній бібліотеці (нині – монастир сестер Василіянок), Коломийському національному музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Також він став архітектором Храму Вознесіння Господнього (Івано-Франківська обл.).


Тим не менше, художні виставки Миколи Яковини відбуваються рідко, і зовсім не через те, що нема чого показати широкому загалу. В одному із інтерв’ю пан Микола сказав: «Музи мовчать, коли гримить зброя». Боротьба на культурному фронті України стала важливішою справою, ніж організація власних вернісажів. До того ж, митець вважає неетичним проводити виставки під час перебування на державних посадах, тому його численні твори тривалий час перебували тільки у стінах майстерні, а не в галереях. Тож виставка у київській галереї «Тадзіо» – перша за кілька років, а серед представлених робіт були як зовсім нові, так і створені деякий час тому.


У першому залі галереї відвідувачів «зустрічають» вже згадані вище постаті: «Дудар Тарас» (Шевченко з волинкою), «Миротворець Ганді» (у формі та з автоматом), а також «Татко Франц-Йосиф» (той самий імператор Австро-Угорської імперії) та несподівано – «Каннібал Карл» (Карл Маркс у вигляді дикуна). «Тарас» відображає ті самі складнощі перекладу, коли очевидне для нас часом важко адекватно пояснити іноземцям, тож співець свободи Шевченко – Кобзар де-небудь у Шотландії (яка, до речі теж асоціюється із національною визвольною боротьбою) мав би саме такий вигляд – у кілті та з волинкою, а отже був би дударем. «Ганді» з воєнними атрибутами підтверджує тезу, у вірності якої, на жаль, українці пересвідчуються протягом усієї своєї історії – що добро має бути з кулаками. «Франц-Йосиф» - «батько народів» - постає в образі такого собі сучасного і на вигляд доброго татка, що змушує задуматися над тим, що неоднозачні особистості минулого, затиснуті у лещата невідворотніх історичних подій, досить часто не мають адекватної та різнобічної оцінки своєї діяльності. І нарешті «Карл» підкреслює виразну точку зору Миколи Яковини - бо ж саме Маркс створив ту ідеологію, яка з часом перетворилася на істинно «людожерську» і спричинила – прямо чи опосередковано - чимало жертв... Ці картини, написані на картоні в імпровізаційній, ніби трохи незавершеній, манері, таким чином залишають простір для роздумів та нового осмислення цих постатей, «домалювання» в уяві можливих деталей. Цікаво, що чимось ці твори нагадують фрески – стриманою, майже монохромною кольорово гамою, фігурами у повний зріст, що зображені без антуражу. Та за суттю вони якраз протилежні фрескам, бо замість канону показують неочікувану зміну цього канону, розширення їхнього усталеного змісту та вихід за його межі.


Несподіваними для глядачів стали й інші твори художника - зокрема, серія, написана на картоні у авторській техніці з використанням тонкого паперу, фарби і пастелі. Образи на цих картинах чимось нагадують зображення з розписів галицької кераміки, та водночас вони здаються ілюстраціями до історій – можливо, бувальщин, а може й небилиць. Звичні речі постають у незвичному вимірі, ніби перебуваючи поза простором і часом, десь на перетині світів, реального і уявного... Кожен може побачити і відчути у цих роботах щось своє, віднайти свої асоціації і «прочитати» свої історії.


Деякі картини стали діалогами з видатними майстрами минулого. Одне з полотен так і називається – «Розмова з Рембрандтом», де вгадується постать великого живописця, спостерігається характерна кольорова гама і атмосфера. Про що ведеться ця розмова – пан Микола безперечно знає, та залишає глядачам простір для роздумів і власних версій. А «Концерт (присвята Тербрюггену)» - це авторська варіація на тему картини відомого голландського художника, попередника Рембрандта, яка зберігається у Чернігівському художньому музеї і є єдиною роботою Гендріка Тербрюггена на території України.


І не оминути увагою тему, яка завжди присутня у творчості Миколи Яковини – гори: пейзаж рідних місць, символ свободи, незмінне натхнення... На одних роботах гори подібні до лаконічних давніх орнаментів, на інших – нагадують картини у давньому східному стилі, де зображення утворюють лаконічні, майже монохромні площини. Маленький фрагмент гір, який видно з вікна домівки художника, розширився на полотні, вийшов за рамки, які його обмежували, таким чином набуваючи рис своєрідного універсуму.


Як при такому розмаїтті творів митцю вдається, тим не менше, зберігати свій впізнаваний стиль? Микола Яковина каже, що пошук і експерименти у мистецтві потрібні, однак важливо бути максимально щирим у своїй творчості і завжди залишатися самим собою.

Катерина Тарчевська

Контакты
 
Режим работы: с 11.00 до 19.00 ежедневно, кроме понедельника

ул. Кирилловская, 41
Киев, 04080, Украина
Тел./факс +38(044) 454 47 40
e-mail: info@modern-museum.org.ua
Сайт: www.modern-museum.org.ua