Марина Ольхова


 Акварель, мабуть, найменш піддається вербальному аналізу. Ця техніка настрою, тонких  асоціацій, ледь вловимих оком і, врешті-решт, душею, нюансів. Поету про акварель писати легше, аніж мистецтвознавцю, адже поезія і акварель в чомусь дуже близькі. Саме тому, мені здається,  наша мистецька критика так мало говорить про майстрів акварелі. Мабуть, розуміючи свою безсилість адекватно передати цю невловиму реальність, більшість мистецтвознавців воліють аналізувати олійний живопис. Адже акварель вимагає неймовірної майстерності й вправності, як від автора твору, так і від його інтерпретатора.

 
Отож майстерність, суто технічні навички, для акварелі є неймовірно важливими. 
Акварель говорить сама за себе, що для багатьох художників є неприйнятним, адже завжди хочеться отримати вербальну підтримку, мати контрфорси з слів, аби конструкція, яку він створив, витримала і не завалилась.
Від художника, що працює із аквареллю,  матеріал вимагає бути у першу чергу художником, а вже потім всім іншим – теоретиком, філософом. Мало хто з сучасних художників погоджується на таку, як їм здається, незначну роль, коли твір говорить сам за себе, а автор відходить і скромно мовчить, не пояснює, що й до чого, просто стоїть в стороні. 
Ця висока аристократична скромність багатьом художникам не під силу. Аристократичні принципи завжди були не для всіх, особливо це стосується нашого часу – періоду бунту мас за Ортеґою-і-Гассетом. Подібне притягує подібне. Саме тому, здається, у нас так мало тепер поціновувачів цього прекрасного мистецтва.
Але аристократизм це й традиції. Не просто повага до них, але плекання традицій, повага до попередників, своєрідний культ предків. 
Зазвичай, коли осмислюють феномен традиційності  в українській культурі, говорять про іконопис, фольклор. Це знакові речі. Однак традиційність може бути й іншою. Наприклад, українська акварель – на теперішньому етапі свого розвитку – мистецтво глибоко  традиційне, і традиції сягають двадцятого, дев’ятнадцятого і більш ранніх століть. Для більшості акварелістів досвід минулих поколінь, передача майстерності й естетичних уподобань від старшого до молодшого значать неймовірно багато, для деяких авторів – все. Звісно, традиція в даному випадку «працює» по-іншому аніж у народному мистецтві, однак у творчості таких художників, як Марина Ольхова, вона чітко простежується, причому передача цієї традиції відбувається в межах однієї родини – адже вона є онукою одного з найкращих українських акварелістів минулого століття, Івана Красного.
І у випадку з Мариною якраз і можна говорити не просто про передачу технічних навичок, але традицію шляхетного, вишуканого, тонкого мистецтва, про що писалося вище…

Звісно можна було б присвятити кілька сторінок аналізу творів цієї художниці, але, здається, більш доцільним буде тут вірш…
 
 

розквітлий півник над водою – 

 

 

сон  темної води

 

 

сережки півника ворушить…
 

 

                             Микола Воробйов

 …і репродукції.
                                                                               ОЛЕСЬ КЛИМЕНКО
Контакты
 
Режим работы: с 11.00 до 19.00 ежедневно, кроме понедельника

ул. Кирилловская, 41
Киев, 04080, Украина
Тел./факс +38(044) 454 47 40
e-mail: info@modern-museum.org.ua
Сайт: www.modern-museum.org.ua