ГЛАВНАЯ О музее Коллекция Выставки МУЗЕЙ TV МУЗЕЙ ДЕТЯМ Посетителям Новости Издания Наши проекты Контакты


Сімейні цінності - Родинні зв'язки. «Погляд у часі».


 «Погляд у часі» - таку назву має виставка, яка  відкривається 13 лютого у Музеї сучасного мистецтва України у рамках проекту «Семейные ценности – Родинні зв’язки».

Час неспинний, він плине і з ним змінюється цей мінливий світ. Побачити його очима творчих особистостей різних поколінь, але пов’язаних міцними родинними узами, зможуть усі, хто завітає на виставку у МСМУ. На виставці буде представлено більш ніж 100 робіт неперевершених українських митців – Сергія Єржиковського, Ніни Котек, Олега Єржиковського (батько, мати, сина), Бориса Приймака (тестя О. Єржиковського), Ігоря Чамати (двоюрідного брата  О. Єржиковського), В’ячеслава Снісаренка (зятя О. Єржиковського).

 

Сергій Миколайович Єржиковський (1895 – 1989) походить з родини православного священика. Народився під (Вільно) Вільнюсом, там же навчався спочатку у церковно-приходській школі, потім у класі чудового художника Івана  Рибакова, якій викладав малюнок і історію мистецтва в Вільнюській художній школі в чоловічих класах. За старшим братом пішов добровольцем на фронт у Першу світову війну. Після війни приїхав у Київ. У 1928 р. закінчив Київський художній інститут. Викладав у Київській художньо-індустріальній школі з 1929 по 1931 рр., Харківському поліграфічному та художньому інститутах у 1933 – 35 рр. , з 1935 по 1941 та з 1946 по 1969 у Київському художньому інституті. Дивом уникнув розстрілу, як колишній офіцер. Пройшов усю Другу світову війну, можливо, це й ще приятельські відносини з генералом Горбатовим О.В. вберегли його і його родину від переслідувань. З 1947 року - професор, заслужений художник України. Мав державні нагороди. Він писав багато портретів людей знайомих, малознайомих і зовсім незнайомих, бачачи в них те, що іншим не під силу побачити. Сергій Миколайович усе життя був у захваті від живопису і писав весь час, поки були сили. 

 

Ніна В’ячеславівна Котек (1901—1984) народилася у (Вільно) Вільнюсі в родині чеських дворян, які емігрували з Чехії. Ще до революції вони приїхали до родичів у Житомир, а під час наступу Червоної армії не встигли покинути місто. Життя стало дуже скрутним і щоб заробити копійчину, Ніна стала змальовувати цікаві картинки, роблячи листівки і відносила їх до писчепаперового магазину. До речі, коли помер її батько, вона знайшла усі ці листівки в шухляді його письмового столу. Це були перші Нінині малюнки. У 1925 р. приїхавши з подругою до Києва, вступає на факультет живопису Київського художнього інституту. Там молода дівчина знайомиться з Сергієм Єржиковським, який вразив її активністю, громадською діяльністю і закоханістю у живопис. Це визначило її подальше життя - заміжжя, народження сина, жахливі часи окупації, побут і творчість. Вона писала надзвичайні натюрморти, в неї був бездоганний смак і неймовірне відчуття кольору. Ніна В’ячеславівна любила життя в усіх його проявах і  живопис був одним з найулюбленіших після любові до чоловіка і сина.

 

Олег Сергійович Єржиковський (1939) народився у Києві. Шлях сина визначили батьки. Після вечірньої школи, де він навчався малювати, йому наказали вступати до художньої школи. Він не хотів розлучатися з друзями, але довелось. На щастя у школі були чудові вчителі - Жаров Петро Васильович та Смирнов Валентин Сергійович. Шість років навчання у художній школі сформувало нове коло спілкування і подарувало нових друзів. Навчання у художньому інституті стало випробуванням для Олега Сергійовича. Після чудової підготовки у художньої школі, йому знову довелось починати усе спочатку, а це дуже важко, коли творчій особистості не дають можливості розвиватися. У 1963 році Олег закінчив Київський державний художній інститут. Працюючи у київському науково дослідному інституті  експериментального проектування, познайомився і закохався у красуню-архітектора Марину, одружився.  Вона виявилася донькою головного архітектора міста Київ – Приймака Б.І. Олег Єржиковський працював у монументальному та станковому живопису і весь час шукав свій шлях у творчості. Це людина, яка якщо береться за щось, то робить це з глибоким науковим зануренням  у тему, а потім виконує бездоганно. «Живопис – це моя закоханість, яка, мабуть, у моїх генах. Якщо ти вже почав малювати, закінчити неможливо», – каже художник.

 

Борис Іванович Приймак (1909 – 1996) народився в містечку Новочеркаську в родині донських козаків. Український радянський архітектор, педагог, професор, заслужений будівельник, народний архітектор, з 1955 по 1973 рр. головний архітектор Києва  - 18років на цій посаді. У нього багатий послужний список, але насамперед це людина творча, неймовірно талановита і багатогранна. Борис Іванович дуже любив писати, він робив замальовки будь де  - на нарадах, у відрядженнях, на відпочинку, а свої акварелі писав швидко й майстерно. Як він все встигав  - працювати, викладати, малювати і займатися простими життєвими справами, осягнути неможливо. Ця дивовижна людина лагодила взуття для своїх рідних, утюги та телевізори, він не цурався мити посуд і завжди робив приємності для тих людей, які були поряд. Борис Іванович був чуйною, турботливою, відповідальною людиною і бажав зробити Київ таким, щоб з Дніпра увесь правий берег був у зелених пагорбах, що б місто було наче під завісою таємниці і щоб цей краєвид нагадував про Київ давніх часів. На жаль, такі ж прекрасні задуми не приходили у голови архітекторам, які працювали після нього...

 

Ігор Павлович Чамата (1946) народився у Києві. Рід художника бере початок із родини чеських дворян Котеків. Його мати Анна та Ніна Котек рідні сестри. Творчий шлях Ігоря Павловича допомогли обрати  батьки Олега Єржиковського, які брали хлопчика з собою влітку у село, саме там, разом із Сергієм Миколайовичем, Ніною В’ячеславівною та Олегом він захопився справою свого життя – живописом. Потім було навчання у республіканській художній середній школі ім. Шевченка. У 1971 р. закінчив Київський державний художній інститут, навчався у творчих майстернях Академії мистецтв під керівництвом академіка Сергія Григор’єва, ці роки митець згадує з особливим теплом. Це людина невичерпного оптимізму, він вміє побачити у звичайних речах надзвичайну зворушливість. Він, начебто, проникає в саму суть того, що бачить і цю суть і зворушливість відтворює у своїх творах. Тому роботи майстра такі привабливі, такі хвилюючі й прекрасні. В. Зінов’єв писав: «Ігор Чамата щаслива людина, бо він любить те, що малює і малює те, що любить».

 

В’ячеслав Миколайович Снісаренко (1964), родом із Запоріжжя. Його мати розгледіла в ньому  бажання малювати і віддала до дитячої художньої школи. Потім була середня республіканська школа і, нарешті, після чотирьох спроб, омріяний Київський художній інститут. Весь час батьки морально підтримували його і він йшов до мрії, не зважаючи на перепони. Така наполегливість завжди приносить чудові плоди В’ячеслав став чудовим художник і прекрасним педагогом, а у грудні 2019 р. отримав звання Заслужений художник України. Він вибрав для себе заняття не для легкодухів. Майстер працює у складній, непередбачуваній техніці офорту. Його твори складні і глибокі. А натхнення приходить звідусіль, насамперед, від улюбленої дружини Анастасії Снісаренко-Єржиковській,  від творчих робіт доньки Поліни, з тріщини на стіні київської будівлі, з речей, які оточують… Далі з’являється ідея  і починається кропітка робота – неймовірна кількість замальовок, міркування і роздуми, і, якщо все що зроблено влаштовує, автор починає чаклування... Офорти – це техніка, яка потребує тонкої, вдумливої і кропіткої праці. Роботи В’ячеслава Миколайовича виходять такими, що знавці та експерти не в змозі зрозуміти його авторську техніку. Ці витончено естетичні твори привертають увагу і зачаровують  неймовірними образами і світами. 

 

Художні твори майстрів знаходяться у приватних колекціях та Музеях по усьому світу, усі вони приймали участь у багатьох виставках.

 

Про цю родину, особливо старше покоління, можна дуже багато писати, бо їх життєвий і творчих шлях унікальні. Кожний митець – окрема творча історія, у кожного тільки йому притаманний погляд на дійсність і цей погляд ми маємо можливість відчути у настрої, емоції та натхненні, роздивляючись роботи цих дивовижних митців.

 

 Чекаємо вас на відкритті виставки 13 лютого 2020 р. о 18.00.

 

Візьміть із собою чудовий передсвятковий настрій і насолоджуйтесь спогляданням краси, спілкуванням, музикою   у виконанні лауреатів міжнародних конкурсів під керівництвом Павла Колпакова і склянкою духмяного фірмового музейного напою.

На виставку запрошені мистецтвознавці, художники, науковці, музейники, галеристи. 

 

  Виставка триватиме з 13 лютого по 29 березня 2020 р.